Украинский историко-фортификационный форум

relicfinder.info
Текущее время: 23 июл 2019, 11:34

Часовой пояс: UTC + 2 часа




Начать новую тему Ответить на тему  [ Сообщений: 4 ] 
Автор Сообщение
 Заголовок сообщения: Даргавський некрополь у Північній Осетії
СообщениеДобавлено: 27 дек 2009, 0:06 
Не в сети
Младший лейтенант
Младший лейтенант
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 02 окт 2009, 19:35
Сообщения: 364
Откуда: м.Кагарлик, Київська область
Деякі результати "Північно-Кавказької експедиції" 2009 року.

Изображение

Поселення Даргавс розташоване у південно-східній частині сучасної Північної Осетії, на березі річки Гізельдону, в центрі однієї з найбільших осетинських долин – її протяжність 16км. Походження назви поселення має кілька пояснень: від «дуаргас» («воротар» або «захисник ущелини»), або від «даргъ» («довгий») + «фæз» («галявина»). Місцевість, де розташоване поселення, була заселена з епохи бронзи. Даргавс був одним з головних центрів формування Тагаурської осетинської спільноти – «Тæгіати ком». За історичними і генеалогічними переказами, тут жив «царевич Тага» (Тагаур) – предок родин, які відносилися до вищого стану Східної Осетії. З Даргавсу походять багато знатних родин: Тхостови, Мамсурови, Тулатови, Канукови. Особливо впливовими були Канукови і Мамсурови, котрі володіли кращими землями та мали право на охорону Даргавської ущелини. В 1830 році, під час повстання в Осетії, до Даргавсу увірвалися російські війська під командуванням генерала Абхазова. Багато жителів було вбито, керівники повстання відправлені на заслання до Сибіру. В минулому Даргавс вважався одним з найбільших населених пунктів Осетії. Переселення частини жителів поселення на рівнину почалося після заснування в 1763 році Моздока. Зараз тут налічується всього близько десятка будинків, не залишених жителями.

Изображение

У Даргавсі можна познайомитися зі склепами гірської Осетії: тут знаходиться найбільший на Північному Кавказі склеповий могильник. Дійсно, подібне «місто мертвих» біля поселення Верхня Балкарія і чеченський некрополь Цой-Педе значно менші та скромніші. А тут південним схилом гори з місцевої назвою Рамінирах (Рабінираг) спускаються вниз до ріки Гізельдону світло-жовті будівлі цього незвичайного «міста», де знайшли вічний спокій цілі покоління горців. «Місто мертвих» так органічно зливається з оточуючим пейзажем, що зараз неможливо уявити ущелини без нього. Найкращий вигляд воно має сонячного дня з протилежного схилу Даргавської котловини – від поселень Фазікау та Какадуру. Зрозуміло, що кількість склепів перебуває у прямій залежності від чисельності населення місцевості, що є ще одним підтвердженням густонаселеності Даргавської котловини.

Изображение

Изображение

Архітектурний ансамбль «міста мертвих» складається з 95-ти (за іншими даними, 97-ми або 99-ти) споруд, які осетинською називаються «заппадзи». Вони відносяться до трьох основних типів: надземних склепів з пірамідально-ступінчастим перекриттям; надземних склепів з двоскатним перекриттям; напівпідземних склепів, впущених однією стороною у схил гори.

Изображение

Изображение

Найпростіші за конструкцією напівпідземні склепи. Їх прямокутні камери складені з великих, грубо оброблених кам’яних плит і каменів; стіни на висоті близько півтора метра починають переходити у несправжнє склепіння, яке взагалі характерне для будівельної техніки гірського Кавказу. В поздовжніх стінах робилися пази, в які вставлялися дерев’яні балки. На них укладався настил із дошок. Через вузький квадратний отвір у фасадній стіні до склепу вносили померлих і вкладали їх на настил. Потім лаз закривали дерев’яними дверцятами з засувкою. Таким чином, склеп з часом ставав колективною усипальницею кількох поколінь людей, які належали до однієї родини.

Изображение

Изображение

Двоскатні склепи збудовані за тим же принципом: у плані вони видовжено-прямокутні, але збудовані повністю на поверхні землі та мають складнішу конструкцію перекриття. Всередині воно являє собою несправжнє склепіння, а ззовні це двосхилий дах, утворений з рядів виступаючих, ніби сходи, плиток зі сланцю, які чергуються з шарами кам’яної кладки. Ці плитки відколювали від скельної поверхні сланцю, і після нехитрої обробки вони перетворювались у подобу вологонепроникної черепиці, яка, перекриваючи сходинки склепіння, запобігала проникненню води в кладку та її руйнуванню. Так утворювався надійний дах, особливо потрібний у вологому кліматі гір. У фасадній стіні також розташований прямокутний лаз. У склепах такого типу влаштовувалися два поверхи для поховань – коли вільного місця не залишалось, горці пробивали в стінах пази, вставляли в них дерев’яні балки, на які потім вкладали дошки.

Изображение

Наймонументальнішими і найвеличнішими є чотирискатні склепи з пірамідально-ступінчастим перекриттям. Вони квадратні у плані. Камера їх аналогічними дерев’яними настилами розділена на три поверхи. Кожен поверх має власний лаз, який доступний з рівня землі. Деякі поверхи настільки заповнені похованнями, що проникнути всередину склепу неможливо. Склепіння таких склепів високі, і ззовні по чотирьох гранях густо покриті рядами виступаючих сланцевих «поличок», а на вершині склепіння, як правило, ставився пірамідально обтесаний камінь – навершя. Спорудження таких великих склепів коштувало дорого та було під силу лише найбагатшим родинам горців. Тому таких склепів у Даргавсі всього 14, а найпростіших напівпідземних – 61. Таке співвідношення, вірогідно, відображало майновий стан членів Тагаурського суспільства осетинів.

Изображение

Изображение

Довгий час вважалося, що різні типи склепів являють собою хронологічний ряд: напівпідземні – древні (IX-XIV ст..), а надземні двоскатні та чотирискатні — пізні (XIV-XVIII ст.). Але через відсутність систематичних досліджень склепів ці припущення не були достатньо підтвердженими. Систематичні археологічні роботи з дослідження склепів почалися лише 1967 року.
Народ оточив «заппадзи» похмурими чутками. Місце, де знайшли спокій кілька поколінь горців, жителі Даргавсу до останнього часу старалися обходити. За старою звичкою, вони з’являлися тут лише завидна. З давніх часів існує повір’я: всякий, хто ризикне з цікавості проникнути до склепу, поплатиться за це життям. До цього часу в Осетії можна почути традиційні оповіді про те, як у давнину в горах лютувала епідемія чуми. І от, щоб не заразити здорових людей, хворі цілими родинами, з дітьми на руках, ішли в попередньо збудовані склепи і там помирали. А ті, хто залишився в живих, боялися навіть підходити до склепів. Страшні епідемії в Осетії дійсно бували. Так, у результаті чуми в кінці XVIII — першій половині XIX ст., населення країни з 200 тисяч осіб скоротилось до 16 тисяч! Осетини перебували тоді на грані вимирання, і не дивно, що ця трагедія так глибоко закарбувалася в народній пам’яті.
Насправді ж дослідження показали відсутність збудників чуми в похованнях даргавських склепів. За три роки склалася унікальна і обширна колекція (до 1500 предметів), яка розповідала про культуру та побут населення Тагаурії в XVII-XIX ст. Одяг і взуття, глиняний, дерев’яний і скляний посуд, жіночі прикраси, предмети чоловічого костюму, зброя, знаряддя праці стали найповнішою колекцією з етнографії осетин. Ця колекція, зокрема, показала, що насправді склепи різних типів були одночасними. Вдалося встановити період, коли у «місті мертвих» з’явилися перші склепи. Найвірогідніше, це початок XVII ст. У цей час до Осетії вторгнувся персидський шах Аббас I, який зі своїм військом перетнув її зі сходу на захід, до Алагірської ущелини. Всі споруди використовувались на протязі тривалого часу — в XVII-XIX ст. У 30-х роках XIX ст. осетини з гір почали переселятися на рівнину передгір’я, і лише тоді припинилися поховання у склепах.
Деякі поховані у Даргавсі знаходилися у видовбаних зі стовбура дерева колодах, інші – у ящикоподібних відкритих трунах, складених «у паз» з п’яти широких дерев’яних плах. Аналогічні колоди практикувались в пізньому середньовіччі і в інших народів Кавказу — кабардинців, балкарців, чеченців. Найдивовижніші з них – це «човни», точніше – видовбані човноподібні колоди-труни, в яких лежали поховані у багатьох склепах. Поховання у човні – факт, не зафіксований у сусідніх народів. Біля одного з таких човнів навіть лежало весло! Це при тому, що плавати на човні тут ніде – навіть найбільші річки абсолютно несудноплавні. Пояснення загадки дослідники намагаються знайти в якомусь ще невідомому древньому культі, що зберігся в осетинів майже до нашого часу. Можливо, існує невідомий внутрішній зв’язок між античними міфами про ріку Стікс і перевізника Харона та осетинськими похованнями в човнах.

Изображение

Изображение

Обличковані жовтою штукатуркою склепи, монументальніші від житла, багатий поховальний інвентар – все це докази надзвичайно архаїчного культу померлих. Він обріс цікавими обрядами та фольклорними сюжетами. Осетини вірили в існування країни мертвих, володарем якої був Барастир, а охоронцем воріт – Амінон. Померлому чоловікові присвячували коня. Але коли алани – одні з предків осетинів – клали в могилу воїна вбитого коня чи частину його туші, то осетини робили раціональніше: коневі надрізали вухо і тричі обводили його навколо покійного зі спеціальною молитвою. Цей обряд називався «бахфалдісин» – «присвячення коня».
До речі, в околицях некрополю з часом утворилися близько десятка язичницьких святилищ, які присвячені цілому пантеону на чолі з верховним божеством Хуцау.

Изображение

Від схилу, де розташоване «місто мертвих», відкривається чудовий вид на гору Тбау-хох на іншому боці Гізельдону. Біля підніжжя її, на відстані менше 3км, розташоване ще одне аналогічне «містечко», яке належить до покинутого селища Хуссар-Хінцаг, на його південній окраїні. Воно складається всього з кількох склепів, один з яких, з двосхилим дахом, винахідливо прибудований одним своїм боком до скелі.
Численні, аналогічні даргавським, склепи таких же типів (переважно двосхилі) ми зустрічали у всіх відвіданих, або бачених здаля, селищах усіх трьох ущелин Північної Осетії, де нам вдалося побувати – Фіагдонської, Гізельдонської та Геналдонської. Частина з них розташовані на околицях нині покинутих поселень. Але немало таких, які знаходяться безпосередньо в межах поселень на родинних територіях – по-нашому, фактично, у дворах будинків (зараз покинутих або й ще жилих).


Вернуться к началу
 Профиль Отправить email  
 
 Заголовок сообщения: Re: Даргавський некрополь у Північній Осетії
СообщениеДобавлено: 28 дек 2009, 14:35 
Не в сети
Лейтенант
Лейтенант
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 28 авг 2007, 21:36
Сообщения: 527
Откуда: Київ
Дякую.
Цікави матеріал.
Я був на екскурсії у подібному некрополі ще за часів Союзу, але мало що залишилося у пам"яті.


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Заголовок сообщения: Re: Даргавський некрополь у Північній Осетії
СообщениеДобавлено: 29 дек 2009, 1:05 
Не в сети
Младший лейтенант
Младший лейтенант
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 09 янв 2008, 23:38
Сообщения: 339
Откуда: Киев
Материал шикарный. Спасибо!
А как насчет доступности (безопасности) посещения тех мест, как отношение местных.

_________________
ZUSAMMEN WIR DIE KRAFT!


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Заголовок сообщения: Re: Даргавський некрополь у Північній Осетії
СообщениеДобавлено: 30 дек 2009, 21:33 
Не в сети
Младший лейтенант
Младший лейтенант
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 02 окт 2009, 19:35
Сообщения: 364
Откуда: м.Кагарлик, Київська область
Ну що вам сказати, взагалі-то відчуття двоїсте. Хоча відразу скажу, що позитивні враження від дуже насиченої подорожі все одно переважили потенційний негатив. Але про все по порядку, хоча буде і довго. Стосовно суто доступності для транспорту - тут без проблем. В усякому разі, коли ми їхали з боку Ставропольського краю, скрізь, в тому числі і через два перевали, дороги скрізь з твердим покриттям, перевали невисокі, цілком доступні за нормальної погоди (але обов'язковий "повний привід" і потужний двигун). З негативу. Дуже "морально напружує" велика кількість кордонів між суб'єктами Федерації (нам "пощастило" перетинати чотири в кожен бік!). Кожного разу це пости міліції чи військових, залежно від ситуації, і відповідно - потенційна вірогідність паспортного контролю, що не дуже комфортно. Відразу скажу, що нас "пронесло", але, за словами провідника, громадян України не дуже вітають, особливо осетинські прикордонники після російсько-грузинської війни 2008 року. Крім того, можуть перевірити реєстрацію в РФ, яка хоч і відмінена (до 90 діб), але в горах кожен - начальник. Взагалі, південні частини всіх відвіданих нами ущелин - це "конкретна" прикордонна зона (та ще й з Грузією), з відповідним обмеженням перебування, особливо іноземних громадян. Так, у верхів'я Фіагдонської ущелини місцеві нас взагалі не захотіли везти, а в урочище Уллу-Тау ми не потрапили навіть попри запит до прикордонної служби (офіційно - антитерористична операція). Ще на будь-якій дорозі раптово можуть з'явитися військові і розвернути назад. Але, попри все, після перетину кордону Північної Осетії все було чудово. Місцеві жителі, в цілому, звикли до відвідувачів-слов'ян, і ставляться абсолютно адекватно і дружелюбно. Хоча поодинці тут таки не подорожують (особливо в мусульманських республіках). Обов'язкова умова - автомобіль з російськими номерами, непогано, якщо не з "національних республік" (як у нас були - ставропольські). При перетині кордонів - ховати геть з очей всю фото-відеотехніку!


Вернуться к началу
 Профиль Отправить email  
 
Показать сообщения за:  Поле сортировки  
Начать новую тему Ответить на тему  [ Сообщений: 4 ] 

Часовой пояс: UTC + 2 часа


Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1


Вы не можете начинать темы
Вы не можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения
Вы не можете добавлять вложения

Найти:
Перейти:  
Powered by phpBB © 2000, 2002, 2005, 2007 phpBB Group
Русская поддержка phpBB
free counters