Как по-разному сложилась судьба Шамрыла и Мишина
"Очолювали загін секретар обкому партії М.П. Мішин і секретар міськкому партії Т.В. Шамрило. На світанку 21 вересня загін виступив з лісу на схід від Дарниці у напрямку на Бориспіль та Іванків".
Т. Шамрыло нашли только через 69,5 лет после гибели под Гатным, среди останков погибших красноармейцев, а М. Мишин погиб с оружием в руках во время Киевской обороны 1941 г., был похоронен в с. Борщи на Киевщине; в 1946 г. его прах был перенесён на Байковое кладбище...
http://kiev-necropol.narod.ru/MishynMP.html----------
Из статьи Н. Костюк:
"Повернусь до того, з чого починала свою публікацію, до розповіді учасників спогадів про те, як залишали Київ. «В ніч на 18-е, - розповідає Олійник, - Мішин і Шамрило скликали перших секретарів і актив і оголосили, що є розпорядження залишити Київ і рухатись в напрямку до Харкова, назустріч нам йдуть війська для з'єднання. І ось 18 числа з ранку ще ніхто про це не знав. Почали від’їжджати зав. відділами облвиконкому і обкому і ін.» / див.а.с.50 /. / До розповіді підключається Довгошия і уточнює: в 11 годин /, - Олійник продовжує : Коли населення після 12-ої години дізналось, що все керівництво збирається від’їжджати, почали всі готуватись. Я пам'ятаю яким потоком все рухалось і справа, і зліва. Наші машини переїздили на Дарницю через міст, а справа і зліва за нами потоком пересувалось населення з клунками через плече, деякі навіть вплав через Дніпро, через те, що міст не міг всіх вмістити. В цей час стояла цілковита тиша. Німець почав бити з гармат через Київ по Дарниці. Всі йдуть за нами. Я- під'їхав в 5 годин вечора в облвиконком, зайшов у приміщення, мене оточив весь обслуговуючий персонал, задаючи такі питання: «Що ви нас покидаєте?». Я кажу, є вказівка – Київ залишити. Ви залишайтесь тут, допомагайте Червоній Армії чим зможете. До побачення, ми ще повернемося. Це були мої останні слова, попрощався з усіма і поїхав до обкому. Вийшли Костюк, Мішин і др. І ми в машинах направились на Дарницю». / Див а.с.50 /.
«Німець почав обстрілювати міст з гармат. О годині 6-7-ій там вже були вбиті люди, вбиті коні, рвались снаряди. Уся маса людей рухалась зовсім спокійно, без усякої паніки в напрямку Дарниці, в ліс. Ми, - розповідає Олійник, залишили Київ18-го вересня, але я не пам'ятаю коли зірвали міст / включається Сизоненко і уточнює «в годин 10 вечора /. Олійник продовжує: «В 10 годин вечора 18-го числа міст був зірваний, ми всі зупинились в Дарницькому лісі. 19 вересня ввечері німці увійшли в Київ. Повідомлення по радіо було, що німці зайняли Київ 23-го вересня, але фактично вони ввійшли 19-го числа. Німці до того часу зайняли Березань, Баришівку, Переяслав і підійшли до Борисполя. / Бражко уточнює: були в Іваньках, в 7 км від Борисполя /» / див. а.с.50 /.
Далі пішла розповідь про те, що в лісі формувались загони, із зав відділів було сформовано кілька загонів; обком мав свій загін, облвиконком свій і інші, були призначені начальники загонів, переглядали склад загонів Мішин, Костюк і Лисенко –секретар ЦК. «20-го вранці рушили на Бориспіль, не доїжджаючи до нього, повернули вправо і вступили в перший бій з німецькими автоматниками біля Іванкова, залягли і почали стріляти. В цей же час налетіло багато німецьких месершмітів / Сизоненко уточнює – 22 літаки /. І ось, говорить Олійник, - почалась, якщо можна так сказати, трагедія». /Див.а.с.53 /.
Далі йде розповідь про те, що коли німці підійшли до Борисполя, там почалися бої, були здійснені спроби піти на Іванкове, але це не вдалось, тоді пішли в напрямку до інших селищ; із Ростовцева на Вовчків, деяким машинам вдалось пройти через Рогозів. Але не всім це вдалось, бо фронт машин займав якихось 25 км, їхали військові і цивільні. Машинам рухатись було важко, вони пересувались 5-6км в годину, бо йшло тисячі машин. Рухались в напрямку до с. Борщів. Бердник уточнює: із Вовчків поїхали на Пристроми, потім пішли на Коржі, попали у Волощинівку. У Волощинівці розмістились на ніч, частина пішла в Борщів, а частина в оборону, війська залишились для оборони. Там з'явились німецькі танки. Було дуже багато поранених... Ми багато загубили тут людей. Німці нас відтіснили, і ми звідти пішли на Борщів. Далі, - продовжує розповідь Олійник, німці нас притиснули до болота, дітись було нікуди. Там були Мішин і Костюк, генерал Артеменко. Почали було будувати міст через болото, але німці запустили групу літаків і розбили. Будівництвом цього моста керував якийсь генерал, а також там були Мішин і Костюк. Шамрила я там не бачив, а Шевцов там був. Почались великі бої за Борщів, багато наших людей там загинуло. Частина кидалась в болото, а сильніші переходили його. Через це болото протікає річечка Трубіж. Згадую, коли люди підходили до цієї річечки / вона така маленька, але тоді вона була повноводна і швидководна /, я спостерігав як важко було тим, хто не вміє плавати.
Коли ми перейшли болото, далі розповідав Олійник, то в Семенівському чи в Бережанському лісі знову почали формувати загони і готувати наступ на Березань. О 5-й год. вечора 22 вересня зібралась група червоноармійців та цивільних з рушницями і гранатами й пішли в наступ на Березань. Німці тоді були в Березані. Їх вибили звідти, підбили декілька німецьких машин і пішли через палаючу Березань в напрямку на Згурівку. Підійшли до с. Черевки Березанського району Київської області 23-го вересня. Вранці німець був у Згурівці, і Черевки весь час обстрілювались, майже з усіх боків.
«Я, - веде далі розповідь Олійник, - зайняв разом з бійцями оборону з боку Згурівки, звідки наступали німці. Там було болото Супій. Я лежав в окопі з карабіном і стріляв в бік Згурівки. Раптом мені ланцюгом передають, що мене просить Мішин, я два дні з ним не бачився. З дозволу командира я вискочив з окопу, перебіжками побіг туди, де був Мішин. Мені показали хату, де лежав разом з групою поранених Мішин. Бачу Мішин серед поранених стогне. Він лежав на підлозі, тяжко поранений автоматом у плече і ногу. Він мав при собі всі документи і партійний квиток. Мішин каже мені: «Я далі рухатись не можу». Я запитав: «Де Костюк?». Він відповів, що Костюк загинув під Черевками, що під час бою його вбили, а Мішина поранили. Це було вдень 23 вересня»./ див.а.с.57 /.
«Мене, - розповідає далі Олійник, - Мішин запитує: «Як бути?». Німці навкруги, нас оточили. Я почав бігати по хатах, щоб занести Мішина кудись у підвал, але всі підвали були забиті місцевим населенням. Всі кажуть, що тут ніде покласти пораненого. Потім я порадився і вирішив, що коли занести в погріб, то німці знайдуть і розстріляють. Прийшли до висновку і Мішин зі мною погодився, що потрібно залишитись серед поранених. Я забрав у нього всі документи і партбілет , залишив кілька плиток шоколаду, зробили йому перев'язку, попрощався з ним, вийшов на вулицю і тут же знищив документи. До розмови підключається Бердник: «Розкажіть про корову». На це Олійник зауважує: «Дійсно, я забув ще розповісти про такий момент. Мішин попросив їсти, каже: «Я два дні нічого не їв». Я став мотатися по окремих будинках, щоб дістати йому молока, але в будинках нічого не дістав. Дивлюсь в одному хліві стоїть корова, у мене була боклажка, я сам швидко подоїв корову, добрався до Мішина, напоїв його молоком. Такі мої останні хвилини розставання з Мішиним. Далі почалась нова боротьба і митарства в тилу німців по виходу з ворожого оточення»
http://anvsu.org.ua/index.files/Articles/Kostjuk_5.htm
Вход
Регистрация
FAQ
Поиск
