Украинский историко-фортификационный форум

relicfinder.info
Текущее время: 13 дек 2018, 6:41

Часовой пояс: UTC + 2 часа




Начать новую тему Ответить на тему  [ Сообщений: 2 ] 
Автор Сообщение
 Заголовок сообщения: Вірменський монастир Сурб-Хач
СообщениеДобавлено: 14 май 2010, 21:39 
Не в сети
Младший лейтенант
Младший лейтенант
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 02 окт 2009, 19:35
Сообщения: 364
Откуда: м.Кагарлик, Київська область
Потроху, маючи "прогалини" на роботі, риюся в старих архівах і готую матеріали минулих років. Представляю результати кримського походу ще з весни 2007 року. Можливо, занадто тексту, але звик надавати побільше наявної інформації.

Монастир Сурб-Хач є єдиним монастирським комплексом Вірменської Апостольської церкви XIV—XIX століть, який зберігся на території України. Пам’ятка архітектури національного значення, на обліку з 24.08.1963 р.
Перші вірменські общини стали формуватись в Криму ще в ХІ столітті (в 1064 р. турками-сельджуками була знищена древня вірменська столиця Ані), а з другої половини ХІІІ ст. еміграція вірменського населення набула масового характеру. Значна частина вірмен почала селитися в Криму. В 1330 р., за договором з генуезцями, в Кафу переселилось декілька тисяч вірмен, нащадків біженців з Ані. Та після того, як генуезці почали спроби покатоличення, значна частина вірмен почала звідти виселятися, і осіла в тодішній столиці Кримського ханства Солхаті (тепер Старий Крим). Саме в цей період і виник монастир Сурб-Хач.
Монастир був заснований Ованесом Себастаці (з дванадцятьма сподвижниками – братами чи то по крові, чи то по вірі) на місці, де, за легендою, йому, під час ночівлі на схилі гори, було видіння (чи знамення – «ншан») вогняного хреста. Заснування Сурб-Хача офіційно датується 1358 роком – за написом у верхній частині барабану бані храму (приблизно, інтерпретація перекладу моя): «Цей божественний храм слави, на землі – рай древа життя: він подоба нагірного неба, обитель Трійці. Від народження у плоті Христа в 1358 році, почавши, споруджений в ім’я святого Знамення старанністю служителя його Ованеса інока і рідних братів його та по духу синів …». (Хоча, за іншими даними, перша згадка датується 1338 роком. Можливо, це час між початком будівництва і освяченням храму: коли ми були в монастирі, чув історію, що він будувався дуже довго – лише зусиллями монахів-засновників). Можливо, роль при заснуванні Сурб-Хача відіграло те, що на тому місці б’ють кілька джерел, вода яких здавна шанується як свята і цілюща. Інша ж легенда говорить про те, що ця назва походить від того, що вірменам вдалося вивезти зі своєї стародавньої столиці Ані, знищеної турками-сельджуками в ХІІІ ст., кам’яний хрест VI ст. «Пиргчакар» («Спаський камінь») і привезти його в Крим, а там, де його встановили, згодом з`явився монастир Сурб-Хач.
В XIV – XV століттях при монастирі були школа та духовна семінарія, бібліотека, збірка літописів та книг з мініатюрами, працювали переписувачі книг. Після захоплення Криму в 1475 р. турками-османами частина вірмен емігрувала з Криму, але значна частина залишилась й продовжувала зберігати свою віру та культуру. До XVIII ст. Сурб-Хач залишався духовним центром вірмен, місцем розташування єпархіального престолу великої церковної єпархії, яка простягалась до Молдови та Балкан. Коли Крим опинився в залежності від Російської імперії, за ініціативою графа П.Румянцева-Задунайського, було організоване переселення християнського населення півострова в південні володіння імперії. В 1778 р., за наказом Катерини ІІ, разом з греками, грузинами та волохами було вивезено майже 12 598 вірмен. Після цього ченці Сурб-Хача також виїхали з півострова, забравши з монастирської ризниці найцінніші скарби, зокрема, саме той легендарний хачкар. Але багато вірмен не прижилися на нових землях (у нижньому Подонні – місто Нахічеван-на-Дону) і поступово стали повертатися до Криму. Занедбаний Сурб-Хач оживає в 1789 р., коли вірменська община Старого Криму отримує дозвіл на відродження своїх храмів. В ті часи вірменам у Криму було надане певне самоврядування. З 1808 по 1870 роки в Старому Криму навіть функціонувала вірменська міська ратуша. До 1917 р. Сурб-Хач володів значними угіддями – садами, рікою, ділянками лісу (всього близько 4000 десятин); у його стінах діяли палітурна та керамічна майстерні, школа. Але єпархіальний престол у ньому вже не відновлювався.
У 1925 р. Сурб-Хач був закритий для влаштування піонерського табору, пізніше тут організували санаторій для хворих на туберкульоз. Під час Другої світової війни вірменами була здійснена спроба реанімувати свій духовний центр. Але румунські солдати, що дислокувались у монастирі, шукаючи скарби, зруйнували фонтан у дворі та поховання настоятелів, а полишаючи Сурб-Хач, замінували його. Проте вибух не завдав особливої шкоди храму. У післявоєнні часи на території монастиря був влаштований склад. В 1963 р. були початі реставраційні роботи по збереженню монастирського комплексу, а в 1970-х роках монастир вивчали археологи, які виявили підмурки середньовічних споруд, залишки керамічного водороводу. 23 липня 2002 р. монастир був повернутий Вірменській Апостольській церкві. У 1993–1997 рр. монастир частково відбудували, і на час нашого відвідання храм був діючим (проводилися нерегулярні богослужіння), проживали кілька осіб – священик і сторожі (у будівлі монастирського готелю).
Монастир Сурб-Хач (у перекладі з вірменської «Святий Хрест») розташований у лісистій долині, приблизно за 3,5 км на південь від містечка Старий Крим, на горі Гриця (яку ще інколи називають Монастирською, Святою чи Святого Хреста).

Изображение

Побувати у тих краях пощастило 30.04.2007 р., під час чергового кримського походу. До монастиря веде ґрунтова дорога, якою ми добиралися пішки від південної околиці Старого Криму – спочатку вздовж ще маленької там річки Чурук-Су, а потім дорогою вліво і вгору схилом.

Изображение

Треба сказати, що дорога місцями дуже крута, і після дощу (як «пощастило» нам), слабо прохідна, мабуть, і для джипів. Дорогою, справа, зустрівся дуже типовий для вірменської сакральної архітектури «хачкар» («камінь-хрест»).

Изображение

В сучасному стані Сурб-Хач являє собою пізньосередньовічний комплекс, що виник навколо храму 1358 року на протязі п’яти століть. До комплексу входять храм з притвором і дзвіницею, братський корпус, трапезна, внутрішній двір-атріум, монастирський готель, тераси і фонтани. У певний період часу Сурб-Хач набув рис типового оборонного монастиря. Ззовні він нагадує фортецю: північна стіна трапезної і внутрішнього двору з потужними контрфорсами, вузькими вікнами-бійницями, церковна дзвіниця – дозорна вежа, з якої, поки ліс не підступив до стін, було видно під’їзну дорогу.

Изображение Изображение

Дорога поблизу монастиря і зовнішній його двір вимощені бутовим каменем.
Головною будівлею монастиря є церква Сурб-Ншан («Святе знамення») XIV ст., яка розташована у східній частині та виступає за зовнішній мур. До неї можна потрапити через невелику браму (швидше, двері) в південній стіні.

Изображение

Колись над вхідною аркою була вмонтована дошка з зазначенням дати спорудження цієї частини монастиря – 1686 р. Варто додати, що справа від входу на кам’яному парапеті встановлений «головний хачкар» монастиря – різьблений хрест на плиті зі світлого каменю.

Изображение

З арки проходимо у вузький коридор, відразу зліва від якого знаходилося (тоді зруйноване) приміщення воротаря, куди в давнину, за словами сторожа-вірменина, відвідувачі монастиря мали складати свою зброю.

Изображение

З коридору через вузький арковий портал прохід веде до двору-атріуму – головної монастирської площі, оточеної мурами і стінами будівель: праворуч сам храм Святого Знамення, ліворуч двоповерховий фасад трапезної.

Изображение

Вважається, що напівльохи і перший поверх трапезної були споруджені у XVI чи XVII ст.; її другий поверх збудований у 1860-х рр. (використовувався як готель). Трапезна поділяється на два зали. У більшому (який власне призначався для трапез) знаходяться дві печі: одна – для приготування страв, інша (з комином, прикрашеним напівкруглою аркою) – для опалення приміщення. Двомаршеві сходи ведуть до льохів (тунелю з вузькими вікнами). Зараз обидва зали трапезної мають великі вікна, прорубані у стінах у 1860-х рр. Первісні віконні отвори – набагато вужчі, прикрашені різьбленими плитами.

Изображение

Склепіння більшої зали підтримують два стовпи з трьома поздовжніми арками та дві поперечні арки, що спираються на пристінні пілястри. На другому (з боку в’їзної дороги фактично третьому) поверсі трапезної є балкон, який нависає над дорогою.

Изображение

(В той час трапезна перебувала також у напівзруйнованому стані, її приміщень ми не відвідували за браком часу.

Изображение

А взагалі, в північному залі трапезної є плита з написом : «Я, Саркіс-кухар, небіж вардапета Кіракоса, служив святому хресту чотири роки заради спасіння душі своєї, року 1211» (тобто 1762 р.)
Храм Сурб-Ншан складається з двох приміщень: притвору (вірменською «гавіт») з дзвіницею і власне церкви. Ззовні споруда має суворі прямокутні форми. Апсида з товщі стіни не виступає, що для культової архітектури кримських вірмен є швидше винятком. Будівля була колись укрита кам’яною черепицею (тепер – керамічною).
Гавіт, мабуть, був прибудований до самої церкви не пізніше кінця XІV ст. Дзвіниця надбудована над південно-західним рогом гавіту, її цікавою особливістю є зовнішнє, на фасадній стіні, розташування дзвону.

Изображение

До головного входу в гавіт з заходу ведуть сім сходинок. В південній стіні гавіту є ще один вихід – у двір до келій. За давньою вірменською традицією, у стіни та опорні стовпи всередині гавіту вмуровані близько 70-ти хачкарів з посвячувальними написами (найбільш ранній з яких – 1401 р. (раніші дані – 1551 р.).
Приміщення самої церкви відносно гавіту підняте ще на п’ять сходинок. Цікаво, що внутрішнє планування храму ззовні майже не простежується.

Изображение

В цілому храм – тринавний, спрощеного хрестово-баневого типу, з боковими вівтарями по чотирьох кутах. Гілки хреста набули вигляду трикутних щипців. Покрівля храму двосхила, на стрілчастих склепіннях. Середохрестя увінчує баня на дванадцятигранному барабані. Всередині храм, хоча перебував на час нашого відвідання у значно занедбаному стані, справляє величне враження, можливо, своєю строгістю і порожнечею. Він був споруджений у традиціях малоазійського і візантійського мистецтва. У вівтарі збереглися фрески – Діва Марія з Ісусом, святі та різьблений рельєф з емблемою Вірменської Церкви – ягняти з хрестом. Ліворуч вівтаря у стіні влаштована так звана «сталактитова» ніша для омивання літургійного посуду в традиціях османського мистецтва XVІ–XVIІ ст. (необізнані екскурсоводи, як кажуть, називають її «купіллю для хрещення немовлят»). Мистецтвознавці дійшли висновку про наявність у архітектурі храму Сурб-Хача романських та готичних рис, джерела яких слід шукати у Кілікійській Вірменії, що певний час перебувала під впливом хрестоносців; крім готики, вірменські зодчі привезли до Криму і «сельджуцький стиль», який поєднує візантійські і східні традиції, у цьому стилі виконані різьблені переплетені орнаменти на стінах та одвірках храму, хачкари). Фотографувати у храмі заборонено, але в той час, повісивши увімкнений фотоапарат на шию, в режимі беззвучної зйомки без спалаху, вдалося зробити досить багато фото (правда, часто поганої якості).

Изображение Изображение Изображение Изображение Изображение

Направо з атріуму, в невисокій стіні, розташований портал, що веде до малого, так званого «братського», двору, який утворений стіною храму (зліва) і Г-подібним у плані корпусом келій (справа).

Изображение

Над самим входом вирізьблений напис: «З допомогою божою ця стіна з усіма її будовами, з цими чудовими верхніми і нижніми келіями споруджену у славу святого Хреста в 1143 р. Хай це буде пам’яттю архієпископа Акопа» (тобто 1694 р.). Вище над входом та зліва від нього на стіні знаходяться два написи про відбудови Сурб-Хача, відповідно, у 1719 та 1751 роках (після землетрусу і пожежі).
Справа від входу до двору, під сходами на другий поверх трапезної, є напівкругла ніша пересохлого нині фонтану XVIII ст. (в якому прихожани омивали руки і ноги перед тим, як увійти до церкви). Фасад фонтану – різьблена кам’яна плита XII–XIII ст. з «сельджуцькою плетінкою», використана вдруге при спорудженні фонтану.

Изображение

У ніші фонтану за нашого відвідання були виставлені зразки керамічних монастирських водогонів, знайдені при розкопках.

Изображение

Братський корпус двоповерховий, другий поверх зараз зруйнований. На нього вели кам’яні сходи, що виходили на дерев’яний балкон, до келій. На першому поверсі вісім келій, з яких найцікавіша – келія настоятеля з оригінальним хрестовим склепінням.

Изображение

Окремо, на південь від братського корпусу, розташована одноповерхова кам’яна будівля монастирського готелю. Він був споруджений у другій половині ХІХ ст., через збільшення кількості богомольців. В 1940-х роках його зруйнували, і відновили в 1980-х роках на старих фундаментах.
На території колишнього монастирського саду, розташованого на штучних терасах (збереглися чотири, з підпірними стінами) на схилі гори, на південний захід від будівель монастиря, розташовані два фонтани з бассейнами, а нижче – ще одне невелике джерело (всіх разом їх також інколи називають «джерелами»). Всі вони живляться підведеною керамічними трубами водою природних джерел, які розташовані вище по схилу. Фонтани збудовані за спільним принципом – прямокутна споруда з декорованим фасадом і глухими стінами, до якої примикає цистерна. Як завжди, за місцевими бувальщинами, «вважається, що їх вода зцілює від хвороб та дарує мудрість, мужність і любов» (аналогічно названі (невідомо ким) і три джерела). Спускатися до фонтанів з зовнішнього, відкритого двору монастиря, треба направо, п’ятимаршевими кам’яними сходами.
Перший з фонтанів датують XVIII–XIX ст.

Изображение

Другий фонтан прикрашений різьбленою «сталактитовою» нішею. У нього вмурований хачкар XIII–XIV ст. з зображеннями невідомих святих.

Изображение Изображение

Нижнє джерело являє собою просто трубу, з якої витікає вода верхнього.

Изображение

І на завершення – суто «літературні» дані за період після наших відвідин монастиря. 29 липня 2008 р. Сурб-Хач відзначав своє 650-ліття. До цієї дати з бюджету Криму в 2007-2008 рр. було виділено 9 млн. грн. на реконструкцію монастирських будівель та дороги. На святкуваннях були присутні Католікос усіх вірмен Гарегін II, президенти Вірменії та України. З 25 грудня 2009 р. монастир є діючим, настоятель – ієромонах отець Хайрик (Оганисян), всього працюють двоє людей. У монастирі створено музей історії Сурб-Хача (знаходиться у трапезній), де представлені макет обителі, її креслення та малюнки, археологічні знахідки, виявлені під час дослідження монастирської території (зокрема, різьблені кам’яні архітектурні деталі, керамічні водогінні труби, посуд та монети XIV–XVIII ст.). У монастирі можна бачити і сучасні хачкари, виготовлені ченцями Сурб-Хача: біля входу в ряд розташовані сім «каменів-хрестів» (освячені Гарегіном ІІ 29 липня 2008 р.) – стилізовані вірменські літери, що утворюють назву обителі – Սուրբ Խաչ – «Сурб-Хач».

Изображение

Панорама монастиря, зроблена з півдня - вище по схилу гори (фото 2009 року - "чесно вкрав")


Вернуться к началу
 Профиль Отправить email  
 
 Заголовок сообщения: Re: Вірменський монастир Сурб-Хач
СообщениеДобавлено: 30 июл 2013, 22:53 
Не в сети
Младший лейтенант
Младший лейтенант
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 18 фев 2008, 13:22
Сообщения: 302
Откуда: Псков
Мой взгляд на Сурб-Хач 2013 года
Армянский монастырь Сурб-Хач, основанный в середине XIV века, верный спутник золотордынской столицы Крыма Солхата (Эски Кырыма). Расположенный в 3,5 от Старого Крыма он и сейчас привлекает туристов. Туда мы и отправились вечером 7 июля 2013 года, после быстрого осмотра достопримечательностей Солхата.
Монастырь Сурб-Хач (Святой крест) является единственным сохранившимся монастырским комплексом Армянской Апостольской Церкви XIV—XIX веков на территории Украины. Помимо своей архитектуры известен тем, что в нем располагался епархиальный престол Армянской Апостольской церкви, распространявший в средние века свое влияние до Молдавии и Балкан. Имея беспокойных соседей из Крымского ханства и генуэзских колоний, а позже турков, монастырь не прекращал своего существования до 1778 года, когда духовенство монастыря со своей паствой переселилось в Нахичевань-на-Дону положив начало армянской общине Ростова-на-Дону. Чуть позднее монастырь возродился и не закрывался до 1925 года. До войны в нем был пионерлагерь и санаторий. После - запустение в духе лермонтовского Мцыри - "и ныне видит пешеход столбы обрушенных ворот", но монастырь сохранил обаяние романтичных руин до наших дней пережив работы по консервации и реставрации. Сейчас службы в монастыре возобновлены. Он открыт для круглогодичного посещения туристами и паломниками.

После осмотра Солхата мои литовские друзья скептически отнеслись к предложению о посещении монастыря, по всей видимости представляя его как-то иначе. Однако, действительность превзошла ожидания.

Изображение

Весь репортаж здесь: http://starcom68.livejournal.com/1185844.html


Вернуться к началу
 Профиль  
 
Показать сообщения за:  Поле сортировки  
Начать новую тему Ответить на тему  [ Сообщений: 2 ] 

Часовой пояс: UTC + 2 часа


Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1


Вы не можете начинать темы
Вы не можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения
Вы не можете добавлять вложения

Найти:
Перейти:  
cron
Powered by phpBB © 2000, 2002, 2005, 2007 phpBB Group
Русская поддержка phpBB
free counters