Украинский историко-фортификационный форум

Городище розташоване на південній околиці села Половецького



Богуславського р-ну Київської обл., на лівому березі річки Росі,



на гранітній скелі заввишки близько 20-22 м. Площа його 0,45 – 0,5 га.

Звичайно, таке велике городище було відоме споконвіку. Офіційно ж його «відкрила» Давньоруська експедиція Інституту археології АН УРСР, яка провела в 1954 р. розвідки за уздовж річки Росі і її лівої притоки Росави, виявивши ряд пам’яток. Серед них одними з найважливіших стали городище і селище біля хутору Половецького. В закладеному шурфі на глибині 1,5 м виявили сліди попелища і залишки кам’яної кладки. (До речі, під час цієї розвідки з повідомлень місцевих жителів стало відомо, що під час пошуків скарбів на городищі знайшли якусь золоту прикрасу). На Половецькому й була зосереджена значна частина робіт експедиції ІА АН УРСР 1956 р.
З прицілом на майбутні дослідження (які так більше і не проводилися) роботи зосередили в північно-західній частині городища, де суцільними розкопками було розкрито 500 кв. м. Крім того, через все городище по центру з півночі на південь і зі сходу на захід були закладені дві розвідувальні траншеї шириною 1 м.
На всій площі городища під шаром дерну залягав на глибину до 0,45 м шар землі з великою домішкою попелу, дрібних вуглинок, каменів, які зазнали дії вогню та інших предметів. Під ним – такий же шар землі, але з меншою кількістю попелу і знахідок. В цілому культурний шар залягає на глибину близько 1 м.
У частині городища над урвистим берегом річки виявлені залишки кріпосної стіни. Вони складалися з товстих (до 40 см) обгорілих, а в окремих випадках гнилих колод, які лежали одна на іншій, або одна біля одної на різних рівнях. Тут же виявлені залишки товстих стовпів, поставлених уздовж стіни із зовнішньої і внутрішньої сторін. Очевидно, в цьому місці городище захищалося стіною з колод, покладених між вкопаними в землю стовпами.
Там, де городище не захищене річкою, оборонні споруди були складнішими і потужнішими. Спочатку, ще перед власне майданчиком поселення, йшла підковоподібна подвійна лінія валів і ровів. При самих розкопках були виявлені залишки двох згорілих стін, які йшли пo краєві городища. Колоди від першої стіни лежали в ряд понад самим ровом, місцями вони залягали по кілька одна над іншою. Другий ряд колод проходив паралельно першому на відстані 3-3,5 м. Між ними знаходилася велика кількість дрібних обгорілих шматків дерева, а також перепалена глина з піском. У двох місцях простежувалися колоди від поперечних стін, які ділили простір між поздовжніми стінами на окремі приміщення – кліті.
Все це є залишками типової для Русі системи дерев’яно-земляних житлово-фортифікаційних споруд. По краю городища будувався ряд клітей, що утворювали суцільну стіну. Із зовнішнього боку до неї присипали глину, яка прикривала нижні колоди (внаслідок чого деякі з них вціліли від пожежі і згнили). Глина насипалась також і зверху над клітями. Це видно з того, що під шаром обпаленої глини між обгорілими колодами знаходився шар вугілля і шматки обгорілих плах, очевидно, від дерев’яного перекриття. Кліті на Половецькому не засипані всередині землею (як городні), а являли собою приміщення. Вони мали досить невеликі розміри (в усякому разі менші, ніж у таких, які на інших городищах використовувалися в якості житлових). Крім того, в жодній не виявили слідів печей, лише черепки. Тому вважається, що кліті в Половецькому мали, найвірогідніше, господарське призначення.
До клітей і заборол зсередини прилягали споруди житлового і господарського призначення.
У східній частині розкопу був знайдений розвал з печини, каміння, обгорілого дерева та вугілля. Він, найвірогідніше, є результатом руйнування двоповерхового будинку з каменю і дерева, з підпіллям розмірами 4,5х1,5 м, глибиною 1,1 м, в якому додатково була вирита кругла зернова яма з обпаленими стінками і дном, діаметром 1,35 м і глибиною 0,9 м. Перший поверх цього будинку мав, можливо, господарське призначення; житлом служив другий поверх, де знаходилася піч, яка під час пожежі обвалилася і опинилася в товщі розвалу. До цього будинку прилягала споруда 2,6х1,7 м з вертикальних дощок шириною до 20 см і товщиною 3-4 см. Всередині виявлений ряд горизонтальних обгорілих дощок. Можливо, це були засіки – тут знайдені сліди чорного порошку (мабуть, залишки згорілого борошна). Неподалік розкопані три надвірні печі для приготування їжі в літній час. Залишки зруйнованого кам’яного будинку знайдені і в західній частині розкопу. Він був наземний, а що-небудь про його розміри і конструкцію сказати не можна.
Несподіваним було відкриття на городищі поховань. Всього їх виявлено 43, з них в суцільному розкопі 28, інші в обох траншеях, на незначній глибині: 0,4 – 1,1 м. Всі вони здійснені за одним ритуалом, і хоча не є одночасними, відносяться до одного періоду. В одиничних похованнях знайдені скроневі кільця, намиста і персні, що дозволяють датувати їх XI - XII ст. Жодне з поховань не збігається з будь-якою будівлею або оборонною спорудою. Тому ймовірнішою вважається версія, що в незабудованій тоді частині городища могли ховати його жителів, які загинули під час облог, частих на руському прикордонні в XI - XII ст.
В’їзд на городище на час розкопок простежувався слабо. Очевидно, він знаходився із заходу – з боку річки, де вал, а також частина майданчику городища обвалилися в заплаву Росі. Лише в одному місці з цього боку зберігався невеликий залишок валу. Тут же є виярок, який косо піднімався із рову на поверхню городища; можливо, це і був в’їзд. Очевидно, дорога проходила дном рову, огинаючи городище і поступово підіймаючись на його майданчик із західного боку, найменш доступного для противника. Цією дорогою можна було в’їхати верхи і провести худобу, але всі вантажі доставлялися в’ючними тваринами і людьми.
До городища з північної, східної і південно-східної сторін прилягає неукріплене селище, яке широкою, до 300 м, смугою тягнеться вздовж лівого берега Росі на південний схід, на відстань півкілометра.
На селищі в п’яти різних місцях, на північ – північний схід від замку, були закладені розвідувальні розкопи, в яких виявлені залишки будівель. В одному місці – не з’ясованого призначення, в трьох – залишки жител з глинобитними печами і ще в одному – велика виробнича піч, мабуть, для випалювання кераміки.

Особливі риси городища (місце розташування, невеликі розміри, потужність оборонних споруд, єдиний комплекс будівель з розташуванням по колу паралельно лінії рову, їх конструктивний зв’язок з оборонними спорудами, наявність поблизу неукріпленого селища) дозволяють вважати укріплення в Половецькому типовим феодальним замком, яким володів хтось із «кращих мужів».
Городище до нашого часу достатньо добре збереглося і має ефектний вигляд, характерний для феодальних дворів-замків часів Русі.



Такий вигляд городище має з півночі.



Сучасний вхід/в’їзд на територію городища розташований з північного сходу





З південного заходу, з боку річки, городище захищене природним крутосхилом.





З інших трьох боків проходить подвійна лінія валів і ровів. Зовнішня лінія дуже порушена земляними роботами. Її сліди можна помітити з північного боку городища.







Добре зберігся внутрішній вал, який на різних ділянках має висоту 1,5-3 м (від дна рову позад нього). Найбільшу висоту він зберігає зі східного



і південно-східного боку,



а з півночі і заходу простежується така собі «сходинка» на внутрішньому схилі.







В.Й. Довженок за даними 1954 р. (КСИАУ, вып. 5, 1955) зазначав, що «в некоторых местах глубина рва от поверхности городища достигает 10 м», а за даними 1956 р. (КСИАУ, вып. 8, 1959) – що «глубина рва в наиболее сохранившихся местах составляет около 20 м». Ознак такої значної його глибини зараз не помітно, можливо, у другому випадку малася на увазі ширина (?).
За внутрішнім ровом круто здіймається штучно ескарпований схил власне горба. Найбільшу висоту (на око не менше 4-6 м) і крутизну (40-50 град.) він має з півночі–північного заходу.





Рештки дерев’яно-земляних оборонних споруд, що проходили гребенем горба, збереглися, як зазвичай, дуже погано і простежуються оплилим валом і окремими «буграми» до метра-півтора заввишки.





На округлій у плані вершині розмірами близько 90х70 м знаходилося власне поселення. Зараз тут горбистий майданчик із численними ямами від давніх розкопок.







Знайшлася і пара десятків майже свіжих поверхневих «детекторних копів».

Дані стратиграфії і археологічний матеріал дозволяють говорити, що городище виникло в IX ст. або на початку X ст. Будівельні комплекси цього часу виділити важко, бо вони порушені пізнішими будівлями. Але немає сумніву, що в IX—X ст. на цьому городищі споруди житлових і господарських приміщень феодального двору-замку. Чи існували в цей період дерев’яні оборонні конструкції, сказати важко. Потім городище загинуло від пожежі, можливо, в кінці X або на початку XI ст., під час печенізької експансії. Відсутність знахідок великого господарського інвентарю та інших дорогих речей пояснюється, мабуть, тим, що жителі встигли вибратися з городища до його загибелі, забравши з собою всі цінні речі. Чи довго поселення залишалося нежилим, сказати важко. Можливо, воно пустувало до того моменту, поки печеніги були вигнані. Життя на городищі в Половецькому відродилася лише в 30 – 40-х роках XI ст. в результаті заходів Ярослава Мудрого з заселення басейну Росі і початку створення Пороської оборонної лінії (з другої третини ХІ ст.). Хоча варто зазначити, що в роботі Л. Іванченко «Розбудова Пороської оборонної лінії» серед переліку створених саме в цей період укріплень воно не згадується.
Історія безіменного замку в Половецькому закінчилася тоді ж, коли і в сотень інших поселень. Восени 1240 р. монголи, форсувавши Дніпро, з півдня підійшли до Росі в її нижній течії. Міста, фортеці і замки Пороської оборонної лінії зустріли їх першими і вчинили жорсткий опір завойовникам. Так, городища Княжа Гора при впадінні Росі у Дніпро, в районі с. Піківця Канівського р-ну та Дівич-Гора на Росі біля с. Сахнівки Корсунь-Шевченківського р-ну Черкаської обл. повністю загинули під час монгольських штурмів.
Дослідження ж прикордонних укріплень вище по течії Росі дають іншу картину. Спочатку час загибелі (жодного предмету, який би відносився до часу пізніше середини XIII ст., виявлено не було) і сліди масштабної пожежі за матеріалами розкопок 1956 р. на городищі в Половецькому дали підстави ряду авторів припускати, що його жителі також вчинили опір монголам. Натомість, В. Й. Довженок і М. П. Кучера зробили висновок, що городище хоча й загинуло в час монгольського нашестя, однак слідів облоги і штурму не простежується, будівлі знищені вогнем, але населення встигло вивезти з них усе цінне майно. Вірогідно, після розгрому укріплень Нижньої Росі населення покинуло замок у Половецькому, а потім монголи спалили його. Життя ж на селищі продовжувалась ще і в XIV ст.

Під час розкопок на городищі і селищі знайдено багато різних предметів (всього близько 5 000).
Уламки посуду, які становили найбільшу кількість знахідок, відносяться до двох керамічних груп – до більш ранньої, датованої IX-X ст. (сюди ж відноситься і ліпний посуд) (більшість на фото), і до більш пізньої, яку можна датувати XI-XIII ст. (№№ 4, 5)

Знайдена значна кількість залізних предметів: ножів, серпів (фрагменти), замків, ключів, наконечників стріл, важких наконечніков стріл до арбалетів, шпор, пряжок, поясних кілець, цвяхів та ін.

З бронзових речей знайдені браслети, пряжки, персні і підвіски. Серед них звертає на себе увагу бронзова підвіска із зображенням Георгія-Побідоносця, що вражає змія.

Багато було знайдено скляних браслетів, зустрічалися також інші скляні предмети, наприклад колечко, фрагменти посуду.
Вироби з кістки були представлені гребінцем, пластинками, наконечником стріли, ґудзиком і проколками.
Частина знахідок була передана до Богуславського краєзнавчого музею (тепер – музей історії Богуславщини).

Знахідки з городища в експозиції музею в Богуславі (два стенди - кераміка і метал)







А це "скарб цвяхів"