Украинский историко-фортификационный форум

relicfinder.info
Текущее время: 18 фев 2019, 22:05

Часовой пояс: UTC + 2 часа




Начать новую тему Ответить на тему  [ 1 сообщение ] 
Автор Сообщение
 Заголовок сообщения: Тиврів. Маєток Ярошинських
СообщениеДобавлено: 25 авг 2015, 22:34 
Не в сети
Младший лейтенант
Младший лейтенант
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 02 окт 2009, 19:35
Сообщения: 364
Откуда: м.Кагарлик, Київська область
Палац і парк маєтку Ярошинських розташовані у с.м.т. Тиврові, районному центрі Вінницької області.

Ще у XIV ст. навколишні землі отримав від литовського князя Вітовта Герман Дашкевич. У 1505 році польський король Олександр Ягеллончик підтвердив право на володіння Тивровим його спадкоємцю Федьку Дашкевичу. Наступними власниками містечка були Клещовські, а з другої половині XVII ст. Тивровим володіли Ярошинські.
В 1590 році Маріанна Ярошинська, вийшовши заміж за Себастіана Калитинського, принесла у посаг своєму чоловікові Тиврів, який перейшов таким чином у дім Калитинських.
У 1744 році, за брацлавського хорунжого Міхала Яна Калитинського (1672 - 1756), король Август ІІІ надав Тиврову статус містечка і дозволив проводити тут ярмарок і торги.
Але коли останній прямий нащадок роду Калитинських помер, то між родинами Ярошинських і Калитинських виникла запекла боротьба за Тиврів. Конфлікт вирішився в 1756 р. силою зброї. Захарій Ярошинський (1700 - 1774) з військовим загоном у 200 чоловік напав на маєток покійного Міхала Калитинського. У містечку розгорівся справжній бій: стріляли гармати, палали будинки, мордували людей (підпалювали бороди, вуса, чуприни, підсмажували п’яти). Тиврів майже весь був спалений. Залишилися тільки ратуша і чотири будинки біля костелу. У відповідь пані Калитинська дощенту спалила Василівку і Шершні – села Ярошинського. Так чи інакше, а вчинивши «наїзд», Захарій Ярошинський заволодів містечком.
Тиврівський маєток успадкував молодший з шести синів Захарія – Чеслав Ярошинський (1768 - 1846). Він і збудував палац-резиденцію на схилі долини, недалеко від Південного Бугу. Будівництво велось у 1778 – 1784 роках. Палац споруджено у стилі класицизму. Довжина будівлі перевищувала 150 метрів. Палац був настільки великим, що художники могли зобразити резиденцію, лише перебравшись на протилежний берег Бугу. Зберігся малюнок Наполеона Орди, на якому палац конструктивно не дуже відрізняється від нинішнього зовнішнього вигляду споруди.
Изображение
На ньому зображена довга будівля з трьома ризалітами, з яких центральний є найбільшим (на ньому ще влаштовано напівкруглий ризаліт).
Изображение
Палац обернений парадним фасадом вгору по схилу долини, а зворотнім – до річки (як на малюнку). Центральний ризаліт підвищений на поверх і має апсиду, перекриту на рівні середнього поверху конхою. Напівкруглі фронтони завершували не тільки бічні ризаліти, але й портали входів в центрах крил, оживляючи та оптично скорочуючи сильно розтягнутий фасад Тиврівського палацу (фронтони не збереглися).
Біля парадного входу з боку річки були фонтани, альтанки та місце для оркестру.
Великий парк був розташований на північ (тобто на пологому схилі до річки) та на південний захід від палацу. В ньому було озеро, яке ділилось кам’яним містком на дві частини. Парк мав форму підкови з «Алеєю кохання», яка проходила через всю територію, де через кожних п’ятдесят метрів були поставлені скульптури із білого мармуру, привезені з Італії.
Після Чеслава маєтком володів його син Генрик Ярошинський (1805 - 1877).
За участь в польському повстанні 1863-1864 рр. Генрик Ярошинський був змушений продати маєток у 1870-ті роки князеві Кочубею. Взагалі, стосовно «Кочубеївського періоду» дані дещо спірні. В одній літературі вказано, що Кочубей «подарував палац церкві», а інші (достовірні) джерела свідчать, що колишній палац Ярошинських був придбаний (незрозуміло, у кого) Подільською єпархією за 145 тисяч рублів.
Так чи інакше, а перехід маєтку у відання церкви був обмовлений тим, що в 1891 році було прийняте рішення про відкриття в Тиврові духовного училища, з одночасним перенесенням сюди кількох аналогічних навчальних закладів Поділля.
Приміщення Тиврівського палацу було необхідно переобладнати для розміщення в ньому навчального закладу. Будівельні роботи відбувались вкрай незадовільно, спочатку планувалося розпочати їх ще в 1892 році. Але контракт було підписано лише в 1893 році, а приступили – в 1894 році. Офіційне відкриття Тиврівського духовного училища відбулося 21 вересня 1893 року. На 1893/94 навчальний рік до Тиврівського духовного училища були зараховані 138 учнів. До навчального плану входили: російська мова, грецька мова, латинь, катехізис, церковний статут, арифметика, співи.
Великої шкоди споруді завдала пожежа, яка сталася в 1898 році та знищила ¾ корпусу. При цьому дуже постраждала центральна частина палацу з фасадом, зверненим вгору схилом долини де, вірогідно, була дзвіниця. Відновили заняття лише 5 листопада 1898 року.
У перший період функціонування з Тиврівським духовним училищем був пов’язаний життєвий шлях багатьох представників української інтелігенції. Найбільший слід з числа перших педагогів залишив Микола Дмитрович Леонтович, який після закінчення Подільської духовної семінарії деякий час викладав церковний спів та чистописання. Влітку 1901 року М.Д. Леонтович переїхав до Тиврова. Тут він створює учнівський оркестр. Під час роботи у Тиврові видає збірку пісень до якої увійшли відомі на весь світ твори «Щедрик», «Дударик», «Козака несуть» та інші. Восени 1902 року композитор переїжджає до Вінниці. Другим українським композитором, який працював у духовному училищі, був Кирило Григорович Стеценко, який у червні 1910 року на вимогу лікарів залишає Київ та наприкінці літа переїжджає до Тиврова, де почав викладати співи в училищі. За рік перебування у Тиврові К.Г. Стеценко написав такі твори, як «Єднаймося» на слова І. Франка, кантату «Шевченкові», більшу частину опери «Івасик-Телесик», дитячу оперу «Лисичка», десятки колядок, хори, романси. Про роботу цих двох діячів культури у Тиврівському духовному училищі свідчать меморіальні дошки на фасаді палацу біля головного входу.
У 1922 році в колишньому палаці організували трудову дитячу колонію. До її складу увійшли: дитячий будинок, трудова школа-семирічка, професійно-механічна і музична школа та педагогічні курси. Учні тут жили, пра¬цювали в господарстві, а також на відбудові містечка. Вони відбудували насосну станцію, водогін, на кошти колонії спорудили пам’ятник «Героям громадянської війни». Розміщувалася трудова колонія «у двоповерховому будинку духовної школи. Допоміжний поверх використовується почасти під квартири службовців колонії, а почасти зайнятий трудовою 7-річною школою. Другий поверх з 17 кімнат зайнятий дитбудинком, у якому проживає 154 дитини».
Після смерті В.І. Лєніна в Тиврові йому спорудили один з перших у країні пам’ятників. 1 травня 1925 року на площі перед будинком встановили триметровий гранітний обеліск, який нагадує стовбур дуба. У верхній частині його висічено сувій паперу із зображенням В. І. Леніна (фарфорова фотографія, яка наразі виламана), обрамленого вінком. Тепер цей «сувій» оббитий по краях, ще можна побачити залишки напису «Ленiн помер, ленiнiзм живе!». На одній зі «зрізаних гілок» гранітного дуба є напис «Працюючі Тиврівщини на смерть незабутньому вождю. I.V.1925».
Изображение
З початком війни вдалося евакуювати лише 320 вихованців дитбудинку. 160 залишилися в окупованому Тиврові; 40 з них знайшли притулок у родичів та знайомих, 120 не було куди дітися. Німці просто вигнали дітей на вулицю. Приміщення дитбудинку зайняли під штаб та житло для льотчиків і танкістів, на території розмістили кілька десятків танків та автомашин. Шість місяців займали німці приміщення дитячого будинку.
Тоді стався такий епізод: восьмикласники Віктор Гребініков і Михайло Байдаров, залишивши на варті свого товариша Миколу Чарина, по водостічній трубі залізли на другий поверх і перерізали кабель зв’язку, який зв’язував штаб із Сутисківським аеродромом, а також з Миколаєвом та Одесою. Десь через півгодини фашисти виявили пошкодження, підняли тривогу і кинулися на пошуки диверсантів, але діти на цей час уже встигли втекти і заховатися.
Деяке полегшення настало після переходу влади до румунів – коли німці передали їм ці території в якості провінції Трансністрія. Вони дозволяли вихователям іти в села і випрошувати продукти. Дозволили румуни й навчати дітей. Основним навчальним предметом став Закон Божий. Протягом окупації померло одинадцять вихованців дитбудинку. У великому корпусі дитячого будинку після вигнання румунів майже зовсім не було підлоги, дверей.
Тиврівська середня школа відновила свою роботу у 1944 році у приміщені дитячого будинку, де восени 1944 року виховувалось понад 400 дітей. Взагалі за час свого існування дитячий буди¬нок дав путівку в життя більш як 5 тис. дітей.
В 1959 році дитячий будинок було перетворено в школу-інтернат. З 1963 року школа-інтернат із середньої загальноосвітньої реформована в неповну середню школу і такою проіснувала 30 років. Число учнів доходило до 420 чоловік.
У 1993 році Тиврівську школу-інтернат було реорганізовано в ліцей-інтернат поглибленої підготовки в галузі науки для обдарованої сільської молоді. На сьогодні він є найстарішим закладом такого типу у сільській місцевості на Вінниччині.

Власне палац Ярошинських дійшов до наших часів у значно зміненому вигляді.
Нині на фасаді майже відсутні прикраси, однак первісно вони могли існувати у більшій кількості. На центральному ризаліті з парадного і зворотнього боків зберігся ряд пілястрів іонічного ордеру без канелюр.
Центральна частина палацу (головний фасад, вхід до ліцею)
Изображение
Ліве крило (головний фасад)
Изображение Изображение
Праве крило (головний і зворотній фасади)
Изображение Изображение Изображение
Вірогідно в післявоєнні часи зі зворотнього боку до лівого крила колишнього палацу було здійснено прибудову флігелю.
Изображение
Взагалі нічого не збереглося із інтер’єрів (все-таки школа).
Изображение
На яристому схилі долини Південного Бугу збереглися лише залишки парку, який оточував палац (хоча він і внесений у перелік пам’яток архітектури місцевого значення). Ще можна побачити старі липи, дуби і граби. Нині парк має вигляд лісу, утвореного різними породами дерев.
Изображение Изображение
Вигляд, близький до автентичного, зберегла колишня в’їзна брама маєтку, мурована з червоної цегли у стилі неоготики,
Изображение Изображение Изображение Изображение
яка датується ХІХ ст. і, як і палац, є пам’яткою архітектури місцевого значення. Збереглися також і частини палацового муру.


Вернуться к началу
 Профиль Отправить email  
 
Показать сообщения за:  Поле сортировки  
Начать новую тему Ответить на тему  [ 1 сообщение ] 

Часовой пояс: UTC + 2 часа


Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1


Вы не можете начинать темы
Вы не можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения
Вы не можете добавлять вложения

Найти:
Перейти:  
Powered by phpBB © 2000, 2002, 2005, 2007 phpBB Group
Русская поддержка phpBB
free counters