Украинский историко-фортификационный форум

relicfinder.info
Текущее время: 18 фев 2019, 4:51

Часовой пояс: UTC + 2 часа




Начать новую тему Ответить на тему  [ Сообщений: 23 ]  На страницу Пред.  1, 2
Автор Сообщение
 Заголовок сообщения: Загадки фортеці Миколаїв (Львіської області)
СообщениеДобавлено: 18 сен 2010, 18:51 
Не в сети
Лейтенант
Лейтенант
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 12 апр 2010, 11:59
Сообщения: 509
Откуда: Львов
Интересная статья появилась на " Інформаційно-розважальному порталі м. Миколаєва) 03/06/2010
Привожу ее полностью ниже:

У всіх дослідженнях з історії Першої світової війни особливо виділяються описи найбільш нарпужених боїв Галич-Львівської битви кінця серпня – початку вересня 1914 р., в якій вирішувалася доля всієї Галіційської кампанії. Серед цих описів незмінно присутні епізоди, пов’язані з фортецею Миколаїв. Залишки цієї фортеці, яка мала 23 польові укріплення та 8 батарей і гарнізон якої налічував 10 тисяч, ще добре збережені років сорок тому, сьогодні практично зруйновані кар’єрами, будівництвом та іншими видами діяльності, так що вже деякі археологи приймають їх за печерні храми дохристиянського періоду. Скоро не залишиться зовсім нічого, що нагадувало би про ці події, як не залишилося нічого від казарм січових стрільців. А між тим фортеця Миколаїв була останнім словом фортифікації початку ХХ ст. При її будівництві були застосовані останні досягнення інженерної та артилерійської техніки. Сьогодні ці укріплення цікавлять хіба що окремих ентузіастів в Росії та Австрії. В Миколаєві, з відходом покоління, яке приймало участь в її будівництві і пам’ятало події 1914 р., про фортецю не згадує ніхто.
Для чого будувалася фортеця саме тут? Як вона виглядала? Чи виконала своє завдання у війні? Чим збагатила військове мистецтво? І, зрештою, чи вартує зберегти її залишки і використати у розвитку туристичного бізнесу, враховуючи сприятливу інфраструктуру і зацікавленість цією пам’яткою в Росії та Австрії?

Початок ХХ ст. був у всій Європі оптимістичним. Бурхливо розвивалася промисловість. Сільськогосподарські товари мали широкий збут. Була потреба в сировині, поширення отримали технічні культури (цукровий буряк, льон, конопля), переробка яких стала більш повною. Навіть в Галичині почало розвиватися розведення тутового шовкопряда. Села багатіли, практично всі кам’яні церкви в Галичині збудовані переважно сільськими грамадами у період 1900-1914 рр. Політики говорили про розброєння, відкриття кордонів та демократичні перетворення. У парламенті королівства Галіції і Лодомерії (як офіційно називалася територія Західної України, що входила до складу Австрії) виступали українською та польською мовами, німецькою робилися тільки витяги з рішень, які посилалися до Відня. А поряд з тим, непомітно для стороннього ока, головні європейські держави готувалися до війни.

Коли стало зрозумілим, що у цій війні Німеччина та Австро-Угорщина будуть протистояти Росії та Франції (позиція Англії до кінця залишалася неясною, а Італія збиралася виступати на стороні центральних держав, хоча обидві приєдналися до Росії та Франції), в генеральних штабах засіли за розробку планів коаліційної війни. Німецький план Шліффена передбачав стрімким ударом швидке виведення з війни Франції (своєрідне повторення успіху франко-пруської війни 1870-1871 рр.). За цей час Австро-Угорщина повинна була вистояти проти Росії. Сама ж Австро-Угорщина бачила свій інтерес у завоюванні Балкан, тим більше, що очікувалося, що сателіти Росії – Сербія та Чорногорія – виступлять на її боці. Небезпека для коаліції з боку величезної російської армії була очевидною, тим більше, що володіючи Варшавою і більшою частиною Польщі, Росія могла відрізати Східну Прусію і, навіть, повести наступ на Берлін по прямій лінії. Тому німці насичували свою оборону фортифікаційними спорудами. Плани Росії щодо Галичини були відомі. Сил для війни на два фронти Австро-Угорщина, яка економила на війському бюджеті, не мала. Тому начальник Генерального штабу генерал-полковник Конрад фон Гетцендорф вирішив стримати натиск росіян в передгір’ї Карпат, спираючись на р. Дністер, змусити їх максимально втратити матеріальні і людські ресурси, щоб вони підійшли виснаженими до основної лінії оборони в Карпатах і Татрах, прохід між якими закривала першокласна фортеця Перемишль. По дністровській лінії оборони ключовими мали бути подвійні тет-де-пони (передмостові укріплення) у Галичі, Миколаєві та Самборі, з яких головна роль відводилася Миколаєву. Укріплялися також переправи у Жидачеві, Роздолі, допоміжні позиції намічалися у Стрию та на р.Верещиці в районі Комарна.

За задумом проектантів (проект зберігається в австрійського гофкрігсархіві у Відні) основою оборони Миколаєва, завданням якої було прикриття обох мостів через Дністер, мали бути вісім артилерійських батарей, оснащених важкими гаубицями Берга зразка 1899 р. (150-мм) з снарядами вагою 39 кг та дальністю стрільби 7,6 км. Ці батареї розміщалися в штольнях (потернах) на північ від міста (по шість гаубиць в батареї). На цій основній позиції було розміщено шість батарей (чотири справа від дороги на Львів і дві зліва). Штольні мали зверху отвори для стрільби, які закривалися щитами з дерну від спостерігачів з літаків, а з часом затягнулися. Друга позиція розміщалася на схилах горбів з південної частини міста, ближче до Дністра і складалася з чотирьох батарей (нині повністю знищених кар’єрами). До цієї позиції з станції Миколаїв-Дністровський навіть була підведена окрема вітка (вона була відновлена при будівництві КБК). Технічною новинкою було те, що стрільба передбачалася з повністю закритих позицій. Передові артилерійські спостерігачі розміщалися на г. Малявка та тростянецьких висотах і звідти по телефону мали передавати координати. Вперше прокладався підземний телефонний кабель. Обидві позиції було з фронту надійно прикриті польовими укріпленнями з батареями польових гаубиць 104-мм, гармат 76,5-мм та кулеметними гніздами. Про рівень цих укріплень можна судити з їх рештків, які збереглися на горбах Тарандова (між основною позицією та заправкою біля Тростянця). Там є рештки підземних казематів (для складів та лазаретів), цілі підземні галереї з залишками бетонного перекриття, рештки пів батарей та кулеметні гнізда. Подібні укріплення були напроти лінії батарей справа від дороги на Львів. Одне з них, у вигляді острівця, зарослого лісом, збереглося по дорозі на озеро, що знаходиться біля Великої Волі.

Дорога на Львів (дефіле між горбами) з обох сторін прострілювалося кулеметами та артилерією з закритих позицій. Центр управління вогнем знаходився в ДОТі (така назва збереглася в Миколаєві, хоча насправді, дане укріплення справжнім ДОТом ніколи не було).
Так само польовими укріпленнями прикривалася друга позиція. Ці укріплення на схилах горбів вище цвинтаря („шанци”) добре пам’ятає старше покоління. Кар’єр та пізніші будівництва їх повністю знищили.
Обидві лінії тет-де-пону надійно прикривалися з флангів. Польові укріплення були збудовані поблизу городища давнього Дроговижа на Стружній горі. Були використані і старі вали городища. Зі сторони Стільська та Ілова вздовж Колодниці також тягнулася низка польових укріплень. Їх також деякі археологи пізніше прийняли за укріплення Х-ХІ ст. З цього боку не було доріг, тому артилерійські позиції там не передбачалися. Практика показала, що це було помилкою.

Фортеця Миколаїв почала будуватися у 1910 р. Але в 1913 р. будівництво її зупинили. Російський військовий агент (так тоді називали військових аташе) при австрійському дворі полковник Митрофан Костянтинович Марченко (3.09.1866 – 7.07.1932), випускник Миколаївської Академії Генштабу, українець з Волині, блискучий розвідник, добре володіючий мовами, довідався про зацікавлення вродливими юнаками начальника контррозвідки австрійського генштабу полковника Альфреда Редля. Редль був галицьким німцем, мати його була українкою, він мав репутацію бездоганного служаки, але згубна пристрасть виявилася сильнішою за устремління до успіху. Марченко підіслав до Редля свого агента, замаскованого під лейтенанта-італійця з Тиролю. Російська розвідка зробила відповідні знімки і почала шантажувати полковника. Наслідник престолу ерцгерцог Франц Фердінанд не терпів гомосексуалістів. У Редля не було вибору. Він сфотографував і видав російській розвідці мобілізаційний план Австро-Угорської армії.
Російська розвідка ніколи не шкодувала своїх агентів, тим більше агентів-перекинчиків. Тепер від Редля вимагали планів фортець. Австрійці також відчули відтік інформації, але боротьбу з шпигунами очолював Альфред Редль. Проводив він цю роботу досить активно, виловлюючи інших агентів. Зрештою полковника вирішили піднести до генеральського чину. За правилами Австро-Угорщини генеральський чин можна було дістати тільки у військах. Альфред Редль отримав наказ на переведення тимчасово начальником штабу корпусу у Прагу. Його обов’язки перейшли до підполковника Урбанського. Тиберій Урбанський, закарпатський угорець, був педантом і скрупульозним аналітиком. Він знав, що російські агенти отримували гроші у поштових пакетах до запитання. Скрізь, де були великі штаби, він помістив на поштампах своїх агентів. Коли Редль у цивільному отримав на пошті товстий пакет, агенти негайно кинулися за ним. Полковник сів у фіакр, агенти найняли також візника. Вийшовши з фіакру, полковник щез в дверях отеля. Агенти обшукали його фіакр і знайшли спеціальний ножик для вскриття пакетів. В отель їх не пустили (в ті часи існувала строга ієрархія). Тоді вони сіли в холі і попросили портьє показувати ножик всім гостям, які будуть виходити з отеля. Ввечері Редль в мундирі спустився вниз, прямуючи на партію преферансу до коменданта гарнізону. Взявши машинально свій ножик і подякувавши портьє, він раптом усвідомив помилку і помітив агентів. Він спеціально пішов пішки, по дорозі рвучи листа (він сподівався, що агенти кинуться збирати обривки і залишаться біля урни). Агенти були досвідчені, один залишився біля урни, другий прослідкував шлях полковника і легко встановив його особу. Через годину по телефону Урбанський довідався, що підозрюваний шпигун його начальник і попередник Альфред Редль.

Урбанський кинувся до шефа Генштабу. Конрад фон Гетцендорф мав звичку вечеряти в закритому кабінеті в компанії однієї дами, яка пізніше стала його дружиною. Ад’ютант вмовляв Урбанського не тривожити генерала. Генерал Конрад цінував аналітичний розум Урбанського, але почуте його потрясло. „Підполковнику, якщо Вас службовий порив потягнув на манівці, Вам залишиться застрелитися або негайно піти у відставку” . Генерал дав дозвіл на обшук. В ті часи фотоапаратура була доволі примітивною. Редль не боявся обшуків, тому нічого не ховав. Вже через півгодини стало зрозумілим, що об’єм сфотографованого полковником жахливий . Конрад сам приїха на квартиру і негайно вночі підняв з постелі наслідника престолу.
Було вирішено заарештувати Редля в Празі, але щоб не робити галасу запропонувати йому застрелитися і оголосити у пресі про смерть від інфаркту. Редль признався у всьому, написав два листи (дружині, яка одиноко жила в помісті батьків, та своєму колишньому полковому командиру), в яких пробував оправдатися, і застрелився в номері отеля. Полковника М.К.Марченка на прийомі, ніби ненароком, цісар Франц Йосиф забризкав слюною. Й ого негай но відізвали. Під час війни генерал-майор М.К.Марченко був начальником Миколаївського кавалерійського училища, далі служив в розвідці, не сприйняв радянської влади, емігрував у Францію, де і помер. Як розвідник жив замкнено і його служба у білих вкрита темрявою.

Зрозумівши, що противник має в руках австрійські плани, Конрад фон Гетцендорф вирішив внести зміни, де це було можливо. Він відмовився від ідеї активної оборони Галичини. Тепер за його задумом противник мав вдарити по пустому місцю, оборону по Дністру мала бути лише імітована (знаючи про наявність потужних укріплень, противник і так мав втратити оперативний час). Спираючись на Карпати і Перемишль та Краків, генерал Конрад сподівався утриматися у випадку російського прориву. Всі можливі сили він вирішив кинути для атаки лінії Томашів-Холм-Люблін у фланг польського виступу. В такій спосіб він сподівався відтягнути російські армії від Дністра. Ця ідея сподобалася німцям, які побоювалися російського наступу в Сілезії і вони пообіцяли виділити сили для зустрічного удару на Седліц. Тому було зупинено будівництво укріплень в Миколаєві та Галичі.


План Конрада мав зміст. Люблін-Холмська битва справді відволікла значні сили російського фронту. 8-а армія генерала від кавалерії Олексія Олексійовича Брусилова (31.08.1853-17.03.1926), найвидатнішого з російських полководців Першої світової війни, спочатку вдарила по пустому місцю, а пізніше, залишивши 24-й корпус для блокади фортеці Галич, почала активно наступати на захід. Командуючий 2-ю австрійською армією генерал кавалерії Е.Бем-Ермолі відступав лівим берегом Дністра до ріки Гнилої Липи, на берегах якої розгорнулася грандіозна битва. Для прикриття дністровської лінії оборони у спішному порядку з Сербії перекодувалася група фельдмаршал-лейтенанта Германа Фрейгера Кевеша фон Кевешгаза (30.03.1854 – 22.08.1924). Цей угорський барон також був одним з кращих австрійських полководців. Війну він закінчив генерал-фельдмаршалом і був останнім австрійським верховним головнокомандуючим у 1918 р. Але сили були надто нерівними. Проти трьох корпусів Брусилова він міг протиставити лише один 12-й корпус. Спочатку гарнізон Миколаєва складала 34-а піхотна дивізія, але до початку основних боїв залишився всього один полк. Решта підрозділів було перекинено в район Бібки або відведено на підсилення позиції на Верещиці.

31.08.1914 р. (за новим стилем) битва на Гнилій Липі завершилася розгромом австрійців. Їх рештки спішно відступали, залишивши Львів, куди 3.09.1914 р. вступили російські війська. Одночасно 4.09.1914 р. австрійці залишили Галич. Кинувши 2-у зведену козацьку дивізію з Галича на Станіслав – Стрий, Брусілов спішно перекинув решту корпусу ближче до Львова. В авангарді корпусу рухалася 48-а піхотна дивізія. Її командиром був генерал-майор Лавр Георгійович Корнілов (18.08.1870 – 31 .03.1918), майбутній організатор білого руху і перший вождь Добровольчої армії. Війну він закінчив верховним головнокомандуючим в чині генерала від кавалерії. Випускник Михайлівського артилерійського училища (1882), Миколаївської академії генштабу (1898), учасник російсько-японської війни, експедицій в Афганістан та Персію, впертий, самовідданий, „генерал вперед”, він атакував фортецю Миколаїв по бездоріжжю з флангу через укріплення на висотах правого берегу р. Колодниці. Важкий мортирний дивізіон, приданий дивізії (152-мм мортири з дальністю стрільби 14 км) з-під Стільська відкрив вогонь по Миколаєву. Незважаючи на наявність у артилеристів добрих карт з позначенням укріплень, залпи мортир накрили не самі укріплення, а центр міста, де згоріла Ратуша. Більш ефективними були залпи польових гаубиць, які дозволили легко прорвати лінію укріплень на Колодниці. Вийшовши до Раде ва, ввечері 5.09.1914 р. Корнілов вислав козачі роз’їзди в Миколаїв, які переконали його, що з цього боку, позначені на карті укріплення відсутні. Тоді, не чекаючи підходу всієї дивізії, Корнілов в ніч на 6.09.1914 р. атакував основні укріплення і зайняв їх силами 4-ї піхотної бригади майже без втрат.

Між тим становище російської армії залишалося тривожним. Північніше Львова австрійці відчайдушно атакували в напрямку Холму. До Городка і Комарна спішно підтягувалися нові сили. Доля Галіційської кампанії все-ще висіла на волоску. Тому Брусілов поставив завдання перед 12-м корпусом зайняти миколаївські укріплення та висоти північніше Миколаєва, забезпечуючи прикриття флангу армії, яка розвернулвся перед Городоцькою позицією. В подальшому Брусілов планував обійти цим корпусом Городоцьку позицію. Командував корпусом досвідчений генерал від кавалерії А.А.Цуріков (1.06.1856 – 1923). Начальником штабу у нього був генерал-майор Є.Е.Трегубов (24.10.1862 - ?), сліди якого губляться у 1919-1920 рр. під час відступу армії Колчака, у якого генерал-лейтенант Трегубов важливий пост начальника штабу Західного фронту. А під Миколаєвом Трегубов допустив страшну помилку, яка поставила на грань краху всю кампанію. Він дав себе вмовити Корнілову і дозволив останньому наступати далі в напрямку на Комарно. Коли про це довідався Брусілов, він негайно зняв з посади Трегубова і пообіцяв відправити під військово-польовий суд. Під суд Трегубов не пішов, бо все скінчилося більш-менш добре. Його відправили у 6- 1 Сибірський корпус на таку ж посаду, пізніше він успішно командував 6-ю піхотною дивізією.
Тим часом Конрад фон Гетцендорф запланував контрудар через Миколаїв силами 2-ї армії у фланг Львова з одночасним ударом від Белза на Львів з півночі силами 4-ї армії. 3-я армія генерала кавалерії Р. фон Брудермана мала сковувати сили противника на городоцькій позиції. Фельдмаршал-лейтенант Кевеш отримав допомогу (дві з половиною дивізії), стягнену з інших місць. Його удар прийшовся по дивізії Корнилова 12.09.1914 р. на р.Щирок. Австрійці охопили дивізію з півдня. Кинувши 26 гармат, 48-а піхотна дивізія почала безладно відступати в напрямку Миколаєва. Гнерал Цуріков так і не простив Корнілову цього кроку. У 1917 р. він виступив проти свого колишнього підлеглого, а пізніше зайняв у Червоній армії пост інспектора кавалерії.

Закрити „дірку” на лівому фланзі не було чим. Контрнаступ австрійців грозив втратою Львова і зривом всіх попередніх успіхів кампанії. Між тим жителі невеликого Миколаєва також не дрімали. Менше ніж за день вони встигли перетягнути на свої подвір’я величезні запаси амуніції та продовольства, залишені австрійцями. Окремі господарі брали польові кузні та інше військове майно. Дехто взяв навіть снаряди.
Брусілов кинув до Миколаєва свої останні резерви. 12-а кавалерійська дивізія була повністю укомплектована українцями з Слобожанщини. Основу її складали знамениті Охтирський гусарський полк та Бєлгородський кланський полк. Командував дивізією генерал-лейтенант О.М.Каледін (12.10.1861 – 29.01.1918), пізніше також один з вождів білого руху. Він залишив в укріпленнях на Тарандові охтирських гусар, а сам повів у кінну атаку решту ескадронів при підтримці артдивізіону. Ця атака на полі під Демнею 13.09.1914 р. врятувала становище. Австрійці зупинилися на Щирку і не пішли далі.
Зі Стрия тим часом підходила 2-а зведена козача дивізія. Командував нею генерал-майор О.О.Павлов (31.07. 1867 – 7.12.1935), який за ці бої отримав підвищення в чині і золоту георгіївську зброю. Пізніше він командував Астраханською армією білих і 4-м Донським корпусом у Денікіна. Дивізія Павлова зайняла укріплення на городищі давнього Дроговижа і прикрила мости. З Ходорова по колії перекидали стрілецьку бригаду генерал-майора А.І.Денікіна. Всі майбутні вожді російської білої гвардії зібралися в Миколаєві у вересні 1914 р.
Успіхи російських військ північніше Львова та загроза оточення 4-ї армії з однієї сторони та невдача під Миколаєвом змусили Конрада фон Гетцендорфа відмовитися від подальших контратак. Він почав відведення своїх військ до Сяну, яке було успішно завершено до 16.09.1914 р Росіяни не сподівалися на такий розвиток подій і спізнилися з переслідуванням противника.
Зрозуміло, що задумана як прикриття дністровських переправ, орієнтоване на північ, фортеця Миколаїв не зіграла ніякої ролі під час відступу росіян з Галичини у 1915 р.

Згадали про неї лише весною 1919 р. під час українсько-польської війни. Напередодні наступу армії Галлера фортецю відвідали начальник булави (головного штабу) генерал-хорунжий Віктор Курманович та отаман Альфред Бізанц, комендант 7-ї Львівської бригади. Обидва вважали, що наступ можна стримати на дністровському рубежі, спираючись на тил дружньої Чехословаччини. Ключем цієї оборони знову мала стати фортеця Миколаїв. Але політики вирішили інакше. УГА відступала до Збручу і була кинена на підмогу армії Петлюри в її наступі на Київ, залишивши Галичину полякам. Відступ прикривав підрозділ четаря В.Пасічника (похованого на миколаївському цвинтарі), який обороняв укріплення на Стружній горі.
Якою ж насправді була фортеця Миколаїв? Що австрійці встигли спорудити? Боюсь, що повністю відповісти на ці запитання навряд чи можливо сьогодні. Значна частина укріплень повністю зруйновані переважно кар’єрами та пізнішими будівельними роботами. Аерофото та супутникові знімки дозволяють локалізувати рештки укріплень, які збереглися. Найбільше їх збереглося на Тарандові. Там би можна було їх зберегти, відновити і, збудувавши комплекс зі стоянкою, рестораном та відповідним музеєм, ця дільниця могла би стати цінним об’єктом туризму, враховуючи її близькість до міжнародних трас та трускавецько-моршинської курортної зони. Не лише росіяни та австрійці з цікавістю могли б оглядати місце, де вирішувалася доля Галіційської кампанії. А поряд комплекси пам’яток Стільська, Ілова, Прийми, курганні могильники, каскади озер.

Загадки миколаївської фортеці лежать під ногами, чекаючи на молодих ентузіастів, членів „Пласту”, любителів старовини. Фортеця Миколаїв не виконала свого завдання у 1914 р., але це було останнє слово фортифікаційної науки того часу з масою технічних новинок. Подібних пам’яток тих часів у світі можна перелічити на пальцях.

Леонтій Войтович

http://www.mykolaiv.info/statti-ta-nauk ... layiv.html

Дополнительное путешествие с фото по указанным местам здесь:
http://io.ua/s77020


Вернуться к началу
 Профиль Отправить email  
 
 Заголовок сообщения: Re: Загадки фортеці Миколаїв (Львіської області)
СообщениеДобавлено: 04 июл 2011, 7:53 
Не в сети
Полковник
Полковник
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 27 авг 2007, 17:22
Сообщения: 4420
Откуда: Львов
McOwkin писал(а):
Интересная статья появилась на " Інформаційно-розважальному порталі м. Миколаєва)

Фортеця Миколаїв почала будуватися у 1910 р. Але в 1913 р. будівництво її зупинили. Російський військовий агент (так тоді називали військових аташе) при австрійському дворі полковник Митрофан Костянтинович Марченко (3.09.1866 – 7.07.1932), випускник Миколаївської Академії Генштабу, українець з Волині, блискучий розвідник, добре володіючий мовами, довідався про зацікавлення вродливими юнаками начальника контррозвідки австрійського генштабу полковника Альфреда Редля. Редль був галицьким німцем, мати його була українкою, він мав репутацію бездоганного служаки, але згубна пристрасть виявилася сильнішою за устремління до успіху. Марченко підіслав до Редля свого агента, замаскованого під лейтенанта-італійця з Тиролю. Російська розвідка зробила відповідні знімки і почала шантажувати полковника. Наслідник престолу ерцгерцог Франц Фердінанд не терпів гомосексуалістів. У Редля не було вибору. Він сфотографував і видав російській розвідці мобілізаційний план Австро-Угорської армії.
Російська розвідка ніколи не шкодувала своїх агентів, тим більше агентів-перекинчиків. Тепер від Редля вимагали планів фортець. Австрійці також відчули відтік інформації, але боротьбу з шпигунами очолював Альфред Редль. Проводив він цю роботу досить активно, виловлюючи інших агентів. Зрештою полковника вирішили піднести до генеральського чину. За правилами Австро-Угорщини генеральський чин можна було дістати тільки у військах. Альфред Редль отримав наказ на переведення тимчасово начальником штабу корпусу у Прагу. Його обов’язки перейшли до підполковника Урбанського. Тиберій Урбанський, закарпатський угорець, був педантом і скрупульозним аналітиком. Він знав, що російські агенти отримували гроші у поштових пакетах до запитання. Скрізь, де були великі штаби, він помістив на поштампах своїх агентів. Коли Редль у цивільному отримав на пошті товстий пакет, агенти негайно кинулися за ним. Полковник сів у фіакр, агенти найняли також візника. Вийшовши з фіакру, полковник щез в дверях отеля. Агенти обшукали його фіакр і знайшли спеціальний ножик для вскриття пакетів. В отель їх не пустили (в ті часи існувала строга ієрархія). Тоді вони сіли в холі і попросили портьє показувати ножик всім гостям, які будуть виходити з отеля. Ввечері Редль в мундирі спустився вниз, прямуючи на партію преферансу до коменданта гарнізону. Взявши машинально свій ножик і подякувавши портьє, він раптом усвідомив помилку і помітив агентів. Він спеціально пішов пішки, по дорозі рвучи листа (він сподівався, що агенти кинуться збирати обривки і залишаться біля урни). Агенти були досвідчені, один залишився біля урни, другий прослідкував шлях полковника і легко встановив його особу. Через годину по телефону Урбанський довідався, що підозрюваний шпигун його начальник і попередник Альфред Редль.


Венгры сняли художественный фильм об этом человеке:
http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=3103951
Несколько затянуто (2 часа 16 мин.), но для того, чтобы понять, что это была за личность - начальник контрразведки Австро-Венгерской империи, посмотреть можно.
Респект Платону за наводку на этот фильм.


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Заголовок сообщения: Re: Австрийские укрепления под Николаевом. Львовская обл.
СообщениеДобавлено: 23 июл 2015, 22:02 
Не в сети
Полковник
Полковник
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 27 авг 2007, 17:22
Сообщения: 4420
Откуда: Львов
Треба трохи оновити тему. Декілька знімків комплексу тунелів, що знаходяться ось на цьому схилі:

Изображение

Зверху, на плато, - пшеничне поле:

Изображение

Ну а на схилі знаходяться такі, прорубані в пісковику, тунелі, кожен з яких має в довжину 15-20 м. Всередині майже всі вони з’єднані між собою.


Изображение


Изображение


Изображение


Вигляд з середини:

Изображение


Вернуться к началу
 Профиль  
 
Показать сообщения за:  Поле сортировки  
Начать новую тему Ответить на тему  [ Сообщений: 23 ]  На страницу Пред.  1, 2

Часовой пояс: UTC + 2 часа


Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: Bing [Bot] и гости: 1


Вы не можете начинать темы
Вы не можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения
Вы не можете добавлять вложения

Найти:
Перейти:  
cron
Powered by phpBB © 2000, 2002, 2005, 2007 phpBB Group
Русская поддержка phpBB
free counters