Украинский историко-фортификационный форум

Побывал я недавно на самой настоящей ДЕЙСТВУЮЩЕЙ водяной мельнице!

Находится она на реке Збруч, разделяющей Тернопольскую и Хмельницкую области.







Интерьеры:







Аппарат для обдирания гречки:



Некоторое оборудование, судя по шильдикам, весьма почтенного возраста!







Традиционного архаичного водяного колеса на этой мельнице нет.
Но есть водяная турбина – видимо такая, как применялись на межколхозных гидроэлектростанциях. Но, поскольку она находится в воде, отснять её невозможно.
От неё ведёт этот главный вал (заснято в движении), который, через ременные передачи, приводит в движение всё производственное оборудование. Дармовая энергия! Воплощение извечной мечты нашего человека о халяве!










Готовая продукция:

Был недавно в музее Киева, что новый возле Театральной и видел карту (гобелен) Киева, насколько я помню 17й век.
Там на Лыбеди нарисованы были 4 мельницы.
Знает ли кто-то про их судьбу? Где конкретно были? Когда снесены?

Из того что я нашел, скорее всего:
– принадлежали монастырям,
– по быстро поиску много где пишут про 4 мельницы, но есть варианты, что их было намного больше,
– одна могла быть в районе Вокзальной площади на пересечении реки с ул. Коминтерна (Михайловская мельница),
– одна, вроде бы, где-то отдаленно в районе Совки.

Під час чергового родинного краєзнавчого «мікротуру» на 700 км Черкащиною відвідали єдиний вцілілий на Смілянщині вітряк – на околиці села Теклине, зліва від дороги Сміла – Городище.

Млин був збудований улітку 1907 р. місцевим селянином Василем Михайловичем Маньком. Млин працював до 1941 р., а незмінним мірошником був син Василя Манька – Андрій (який потім загинув на війні). Під час окупації вітряк був опломбований і не працював. Під час відступу німці хотіли його підірвати, але через стрімкий наступ Червоної Армії не встигли. Після війни млин працював іще до 1950 р., коли був зупинений і руйнувався протягом десятиліть. Наприкінці 1980-х небайдужі місцеві жителі відновили млин до працездатного стану. Другим днем народження вітряка вважають 16 вересня 1990 р. Свого часу на пагорбі біля нього проводили дні села.
Вітряк стовпового (німецького) типу, триповерховий. Має чотирикрилий привід, пристосований «під вітрило». Це єдиний на Черкащині діючий млин з такою конструкцією крила.

В ньому також використані унікальні варіанти млинового механізму – відлиті малі триби на веретені та валу.

На даний час вітряк «не зовсім діючий» – з нього вийнятий нижній вал (приводу жорен). Думаю, для того, щоб всім доступний вітряк не запустили вхолосту вандали (слідів пияцтва там достатньо).

На Черкащині вціліли унікальні модернові вітряки, яких не зустріти ніде у світі.


Історія їх появи така. Після Великої Вітчизняної війни до села Келеберда, теперішнього Канівського району Черкаської області, повернувся з фронту Володимир Трохимович Стрілець (чи Стрелець). Тодi на селi були дуже потрібні млини: простi, надiйнi, максимально швидкi й потужнi, ще й мало затратні при побудовi. Поєднавши знання дідів-прадідів, що споконвіку будували вітряні млини, з новітніми на той час технологіями, В.Т. Стрілець із сином розробили унiкальну млинарську конструкцiю — чотирикрилий швидкохiдний дерево-металевий вiтродвигун Д-15, придатний для приведення в дiю як жорен, так і дробилок, помп, дискових пилок тощо. Вітряк був типу «голландка» і мав чотири металевих порожнистих аеродинамічних крила, змонтованих на дерев’яних несучих балках.
В 1954 році винахiд Стрільців отримав Малу золоту медаль на ВДНГ СРСР, після чого проект швидко набув всесоюзного визнання і застосовувався не лише на території СРСР, а й у «дружнiх країнах». Винахiдникам приходили листи-подяки навiть iз Угорщини та Китаю.
У жовтні 2009 року на Черкащині побували члени Мiжнародного млинологiчного товариства (The International Molinological Society, TIMS). Їх найбільше зацікавив саме зразок Д-15, який зберігся в селi Грищинцi, поряд з Каневом. Тоді вони змогли ще й поспiлкуватися з дiдусем-майстром, який у 1950-тi, пiд наглядом автора проекту В.Т. Стрільця, керував будiвництвом млина, а потiм довго працював там мiрошником.

У 2009 році вітряк ще мав три крила. Як розповів нам місцевий житель 18.10.2014 року, під час останнього урагану зламалося вже й третє з крил, уламки якого поскладали ззаду млина. Тепер на місці лише останнє – четверте.




Вдалося знайти щілину в одному із забитих вікон, щоб просунути всередину фотоапарат.


За інформацією п’ятирічної давності, вітряки такої конструкції ще стояли також у селах Бобриця, Келеберда, Прохорівка Канівського району та в селі Бубнівська Слобідка Золотоніського району Черкащини.

Статья об этой мельнице:
http://zbruc.eu/node/26594
Останній надзбручанський млин

Водяний млин на річці Горіховій в с. Новофастові, Погребищенського району Вінницької області.

Розташований при в’їзді до села зі сходу,

зліва від греблі, яка утворює великий Селянський став.

(Дорога до Новофастова від с. Мовчанівки Сквирського р-ну Київської обл. дуже погана – майже постійно стара бруківка лісами і полями)
Двоповерховий водяний млин у Новофастові збудований у 1896 р. місцевими поміщиками Боровськими.







За архітектурою нагадує водяні млини, які споруджувалися в Австрії та Німеччині в ХІХ ст.
Уже в наші часи була спроба відновити його роботу – було відновлене (з залізобетону) перекриття між поверхами,

але на цьому всі роботи зупинилися.
З усіх механізмів залишився тільки цей зубчастий привід на валу, що проходить через західну стіну млина.

Вірогідно, тут було встановлене водяне колесо.

Млин є пам’яткою архітектури місцевого значення.