Украинский историко-фортификационный форум

relicfinder.info
Текущее время: 20 апр 2019, 14:16

Часовой пояс: UTC + 2 часа




Начать новую тему Ответить на тему  [ Сообщений: 72 ]  На страницу 1, 2, 3, 4  След.
Автор Сообщение
 Заголовок сообщения: ЗУНР и польско-украинская война 1918-19 гг.
СообщениеДобавлено: 29 янв 2009, 18:33 
Не в сети
Лейтенант
Лейтенант
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 14 ноя 2008, 20:52
Сообщения: 635
Откуда: Lemberg
Раз уж мы подробно осветили события и сражения польско-большевистской войны,то теперь неплохо было бы рассмотреть историю создания ЗУНР в свете польско-украинских отношений.
Отсылаю для начала всех заинтересованных по ссылке на статью.Далее можно будет более детально остановиться на обсуждении тех событий.(А заодно и разместить архивный фотоматериал по теме,а также ссылки на другие источники.)


Вернуться к началу
 Профиль Отправить email  
 
 Заголовок сообщения: Re: ЗУНР и польско-украинская война 1918-19 гг.
СообщениеДобавлено: 29 янв 2009, 20:00 
Не в сети
Лейтенант
Лейтенант
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 12 янв 2008, 20:21
Сообщения: 620
Откуда: Україна, Київ
Немного о вооружении армии ЗУНР - УГА. Информация взята из статьи Михаила Евдокименко "Винтовки маннлихера в российской и украинской армиях"// Оружие и охота. - 2008. - № 10. - с. 43-45.

Известно, что осенью-зимой 1918/1919 гг. оружие и боеприпасы со складов вновь сформированных гетманским правительством корпусов украинской армии поставлялись за Збруч - формируемой армии ЗУНР. Речь шла в первую очередь об арт. орудиях, униформе и патронах, поскольку галичане испытывали острейший патронный голод. Кол-во патронов на винтовку в ходе чертковского наступления УГА в июне 1919 г. доходило до 5 шт. Приобретение ими хотя бы 5 млн. винтовочных патронов австрийского образца могло бы значительно повлиять на успех боевых действий против поляков в Галиции. Галичане не могли использовать трофейные патроны французского образца, достающиеся от отступающих частей польской армии Галлера, а Антанта препятствовала военному снабжению УГА из Германии и Австрии, подозревая в галичанах русофилов и потенциальных союзников большевиков. Румыния единственная продавала украинцам (за сахар) кое-какое оружие и боеприпасы из захваченных ею трофеев. Это был единственный внешний источник снабжения армии УНР. Всё военное имущество украинских корпусов, с трудом эвакуированное на базу снабжения в р-не Броды - Тернополь-Волочиск захватили поляки. В частности, в Бродах полякам досталась лучшая в Рос. империи передвижная арт. ремонтная база бывшего ЮЗФ. Киевские склады достались большевикам.
Расстреляв последние патроны, части УГА перешли в середине июля за Збруч. Они имели на вооружении 17583 винтовки австрийского образца. В ближайшее время, ещё перед началом совместного наступления армий УНР и ЗУНР на Киев и Одессу, галицийские части были перевооружены "трёхлинейками", к которым хотя бы имелись патроны.
Правительством УНР галичанам, перешедшим за Збруч было обещано оружие, вещевое довольствие и денежное содержание - 300 млн. карбованцев в месяц. Фактически, уже в первый месяц галичане получили едва 120 млн. крб., курс и покупательная способность которых стремительно падали. За жалование рядового едва можно было купить две буханки хлеба.

_________________
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці !


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Заголовок сообщения: Re: ЗУНР и польско-украинская война 1918-19 гг.
СообщениеДобавлено: 29 янв 2009, 22:04 
Не в сети
Лейтенант
Лейтенант
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 14 ноя 2008, 20:52
Сообщения: 635
Откуда: Lemberg
В ЭТОЙ статье очень подробно и основательно рассматриваются причины,приведшие к польско-украинскому вооруженному конфликту,дан детальный экскурс в историю вопроса,приведены статистические данные по национальному вопросу в Галиции,особенно делается ударение на различия нацсостава населения между Западной и Восточной ее частями.Проанализированы и ход мирных переговоров по польско-украинским границам на Брестской и Парижской мирных конференциях.Подведены итоги Сен-Жерменского договора.И хотя вопрос Восточной Галиции оставался открытым по решению стран АНТАНТы,а статус ее границ также был неопределен и ее территория временно на 25 лет передавалась Польше,это не помешало ей ввести на местах польскую администрацию,войска и фактически оккупировать территорию вопреки всем мирным конференциям и переговорным процессам.

Добавлено спустя 13 минут 47 секунд:
Как же разворачивались события этой войны в самом Львове?:

В ночь на 1 ноября 1918 года части сечевых стрельцов (украинские национальные части в австрийской армии) провозгласили власть УНС во Львове, Станиславове, Тернополе, Золочеве, Сокале, Раве-Русской, Коломые, Снятыне и Печенежене. Австро-венгерский губернатор во Львове передал власть вице-губернатору Владимиру Децкевичу, признанному УНС. 3 ноября УНС издал манифест о независимости Галиции.

Выступление украинских сечевиков было неожиданностью для галицийских поляков, уверенных, что Галиция будет передана Польше. Проснувшись утром 1 ноября, они обнаружили на всех общественных зданиях украинские желто-голубые флаги. Тогда же, 1 ноября 1918, во Львове местные поляки взялись за оружие под командованием сотника Мончинского. Столкновения между поляками и украинцами произошли также в Дрогобыче, Самборе, Перемышле и других городах. Поскольку украинские силы (в лице сичевых стрельцов) в Галиции в тот момент заметно превосходили польские, поначалу верх остался за украинцами. Особенно ожесточённый характер приняли бои во Львове. Первоначально сопротивление украинским сичевикам оказывали только 200 ветеранов мировой войны из Польской Организации Войсковой, имевших 64 винтовки и базировавшихся в школе им. Сенкевича на западной окраине города; однако уже на следующий день ряды польских защитников Львова насчитывали 6000 человек, из них 1400 подростков — харцеров, гимназистов и студентов, получивших за свою храбрость прозвище «львовских орлят» (наиболее известный среди них — 13-летний Антос Петрикевич, погибший в бою и посмертно удостоенный ордена Виртути Милитари). Военную помощь польскому восстанию до конца 1918 предоставляла в основном польская Западная Галиция, а после 11 ноября 1918 года, особенно же с начала 1919 г. — восстановленная Польша. 3 ноября во Львов для борьбы с польскими жителями стягиваются полки сичевиков. Тем не менее, к 6 ноября поляки контролировали половину Львова. В это время в центральных кварталах города, контролировавшихся украинцами, происходило формирование органов власти нового государства. 8 ноября УНС сформировал правительство будущей ЗУНР — Временный Государственный Секретариат во главе с К.Левицким. 10 ноября официально была создана ЗУНР, а через день, 12 ноября, ее президентом был провозглашен Евгений Петрушевич, премьер-министром Левицкий.

Параллельно шло и восстановление польской государственности. 11 ноября в Варшаве было провозглашено восстановление независимости Польши. Новое правительство немедленно направило в Галицию имевшиеся у него воинские части. В тот же день румынские войска вошли в столицу Буковины Черновцы, в которых 6 ноября власть перешла к Краевому Комитету УНС.

Финальная стадия Польско-украинской войны в 1919 году

12 ноября, части, посланные новым польским правительством, под командованием майора Вацлава Стачевского заняли Перемышль. Командовавший украинскими войсками во Львове полковник Г.Стефанов, опасаясь подхода поляков и деблокады польских кварталов, попытался ликвидировать сопротивление львовян.
13 ноября во Львове украинцы предприняли попытку решительного наступления на польские кварталы, не увенчавшуюся, однако, успехом.
18 ноября во Львове было заключено перемирие между враждующими сторонами.
21 ноября 1918 г. польский 5-й пехотный полк под командованием майора Михаля Каршевич-Токаржевского (львовянина родом) прорвался во Львов со стороны Перемышля, сняв осаду польских кварталов украинцами. Поляками было занято кладбище — стратегически ключевой пункт в городе. В ночь на 22 ноября полковник Стефанов приказал украинским частям покинуть Львов. Руководство ЗУНР бежало в Тернополь, оттуда — в Станиславов. В тот же день поляки взяли Хыров. Взятие Львова поляками сопровождалось еврейским погромом, несмотря на то, что евреи хранили нейтралитет в этой борьбе.
В течение 22 — 25 ноября состоялись выборы 150 членов УНС, который должен был выступать в качестве законодательного органа. Почти треть мест была зарезервирована для национальных меньшинств (в первую очередь — поляков и евреев). Поляки выборы бойкотировали, в отличие от евреев, составивших почти 10 % от состава депутатов.

[url=http://ru.wikipedia.org/wiki/Польско-украинская_война]Ссылка[/url]:

[color=greenДобавлено спустя 5 минут 1 секунду:[/color]
Неразорвавшийся украинский снаряд,застрявший в стене Преображенской церкви во Львове:

Добавлено спустя 21 минуту 8 секунд:
Изображение


Вложения:
pic.jpeg
pic.jpeg [ 97.09 Кб | Просмотров: 24239 ]
Вернуться к началу
 Профиль Отправить email  
 
 Заголовок сообщения: Re: ЗУНР и польско-украинская война 1918-19 гг.
СообщениеДобавлено: 30 янв 2009, 11:27 
Не в сети
Младший лейтенант
Младший лейтенант
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 23 авг 2007, 22:27
Сообщения: 262
Откуда: Польша, Лодзь
Temat bardzo ciekawy i ciesze sie ze bedziemy mogli sobie na jego temat porozmawiac. Mam nadzieje ze z odpowiednim dystansem i bez niepotrzebnych emocji.
Mnie szczegolnie interesuja walki wlasnie we Lwowie. W polskich zrodlach temu tematowi poswiecono bardzo duzo miejsca, sa masy zdjec, relacji itp. Same walki polsko-ukrainskie z Galicji Wschodniej to w sumie tylko epizod, trwaly pare miesiecy po czym Polska i Ukraina walczyly razem we wspolnym wysilku przeciw Rosji Bolszewickiej. Najciekawsze dla mnie w tych walkach z 1918/19 roku we Lwowie jest to ze czesto zdarzaly sie sytuacje rozejmow i zawieszenie ognia, podczas ktorych obie strony robilu sobie ... razem zdjecia i fotografie :) Niesamowite sa szczegolnie zdjecia z walk we Lwowie - z miasta, budynku poczty, czy z cytadeli.

W polskich zrodlach jest masa pozycji traktujacych o polsko-ukrainskich walkach z 1918/19 roku o Galicje Wschodnia. Z ciekawszych moge polecic na pewno moja ostatnia lekture - bardzo fajna:


Цитата:
Rafał Galuba
"Niech nas rozsądzi miecz i krew... Konflikt polsko-ukraiński o Galicję Wschodnią w latach 1918-1919"
Wydawca: Wydawnictwo Poznańskie
Ilość stron: 336 s.
Oprawa: miękka
Wymiar: 170x240 mm
EAN: 9788371772818
ISBN: 83-7177-281-5


Изображение
Цитата:
Przedmiotem książki jest próba ukazania najważniejszych aspektów konfliktu polsko-ukraińskiego o Galicję Wschodnią. I choć nie jest to jedyna praca na ten temat, bogactwo materiału źródłowego i literatury przedmiotu czyni ją jedną z czołowych publikacji kanonu. Autor przyjął chronologiczno-problemowe kryterium podziału książki na rozdziały. Z kolei rozdziały omawiają dwa zasadnicze zagadnienia: konflikt polsko-ukraiński rozgrywający się w Galicji Wschodniej oraz aspekty międzynarodowe sprawy wschodnio-galicyjskiej. Istotną tematyką rozprawy jest analiza działań politycznych, militarnych, dyplomatycznych i gospodarczo-społecznych, które w dziejach omawianego konfliktu wzajemnie się przenikały i determinowały

_________________
Barba crescit caput nescit


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Заголовок сообщения: Re: ЗУНР и польско-украинская война 1918-19 гг.
СообщениеДобавлено: 30 янв 2009, 11:48 
Не в сети
Лейтенант
Лейтенант
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 14 ноя 2008, 20:52
Сообщения: 635
Откуда: Lemberg
Болас,а как насчет размещения здесь архивных фото?У тебя есть что-то из личных коллекций по данной теме?


Вернуться к началу
 Профиль Отправить email  
 
 Заголовок сообщения: Re: ЗУНР и польско-украинская война 1918-19 гг.
СообщениеДобавлено: 30 янв 2009, 14:07 
Не в сети
Младший лейтенант
Младший лейтенант
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 23 авг 2007, 22:27
Сообщения: 262
Откуда: Польша, Лодзь
olegin писал(а):
Болас,а как насчет размещения здесь архивных фото?У тебя есть что-то из личных коллекций по данной теме?


Pewnie, wrzuce zdjecia stopniowo. Skaner juz dziala ;)
Poki co jedno moje, kupione z reszta we Lwowie - polska barykada na ul. Grodeckiej, tyle ze to juz chyba wiosna/lato 1920:
Изображение

Mini artykuł z jednej z polskich gazet z listopada 2008:

"Lwów w ogniu"
http://www.rp.pl/artykul/216862,216868.html

Цитата:
(...)
(...) Ostatecznie Lwów wyzwoliła 22 listopada odsiecz prowadzona przez Michała Karaszewicza-Tokarzewskiego.Oto wspomnienia z tych dni.

1 LISTOPADA

FERDYNAND ANDRUSIEWICZ – porucznik

Około godz. 9.30 rano patrole nasze meldowały, że Ukraińcy posuwają się ku szkole Sienkiewicza, przez ul. Polną, Sadowniczą i Dunin-Borkowskich. Około godz. 10 zaczęli ostrzeliwać nas ogniem karabinów ręcznych i maszynowych, na co odpowiadaliśmy ogniem słabym, na najbliższe odległości. Trzy razy Ukraińcy atakowali, w końcu wycofali się w stronę Domu Techników przy ul. Issakowicza, pozostawiając jednego jeńca, którego nasz patrol schwytał.

ANTONI JAKUBSKI – porucznik, legionista, II szef sztabu Naczelnej Komendy

Niepoślednią rolę odegrała młodzież lwowskiej politechniki. W owym czasie odbywał się w Domu Techników zjazd młodzieży niepodległościowej ze wszystkich ziem polskich. Zjazd ten ujął pełną inicjatywę w swoje ręce i stworzył cudowne, niezapomniane swą działalnością, ognisko ruchu bojowego.Młodzież szkół średnich i powszechnych – składała się przeważnie z podrostków i dzieci nawet, żądna silnych wzruszeń, nieopatrzna, a przemyślna, żyjąca duchem harcerskim, w lot umiała znaleźć się w sytuacji i przynieść korzyść nieraz pierwszorzędną. Znakomici wywiadowcy, łącznicy noszący meldunki, raporty i rozkazy w sposób nieporównanie szybki, ochoczy, pełen werwy młodzieńczej, znający wszystkie zaułki i skrytki macierzystej dzielnicy, stanowili materiał wprost nieoceniony. Był to element co prawda mało uchwytny, początkowo niedający się w karby potrzeb wojskowych uchwycić, ale za to pełno go było wszędzie, zawsze był pod ręką, czy to w komendach czy oddziałach bojowych, rezerwie, magazynach czy gdziekolwiek bądź. Tu przynosił amunicję, tam żywność, tu gdzieś znalazł porzucony karabin, tam donosił o ukrytych zapasach broni czy nawet pozycji ukraińskiej. Wszędzie go było pełno, wszędzie starał się dotrzeć, toteż nic dziwnego, że Ukraińcy z taką zawziętością ścigali tych malców, mszcząc się nieraz doraźnie na miejscu przewinienia.

(...)

ROMAN ABRAHAM – porucznik, komendant pododcinka Góra Stracenia

Trudno opisać uczucie, jakie mnie przejęło na widok zwycięskich uczniów, tych młodziutkich bojowników lwowskich, zdobywających samotrzeć ukraiński samochód i pędzących przed sobą wielokrotnie liczniejszego przeciwnika. Uczniowie szkół średnich, rzemieślniczych itp. wcześnie zaprawiali się do rycerskiej służby ojczyźnie. Gdybym był dyrektorem gimnazjalnym, dałbym im świadectwa dojrzałości summa cum laude z wyszczególnieniem z historii ojczystej.

W moim oddziale Góry Stracenia walczył od pierwszych dni listopadowych uczeń II kl. gimnazjum, śp. Antoni Petrykiewicz, w wieku lat 13. Ciężko ranny w walce pod Persenkówką 28 grudnia 1918 r. zmarł z ran w szpitalu na politechnice. Za osobistą odwagę odznaczony został krzyżem Virtuti Militari V klasy. Był to najmłodszy z całej armii kawaler tego najwyższego odznaczenia wojskowego.

O Antosiu Petrykiewiczu
W pamięci ten żołnierz mały,
Który ocalił Lwów.
Dla Polski chwały:
Czapka większa od głowy,
Pod którą widać włos płowy.
A na obszernym mundurze
Jak ze starszego brata
Na łacie łata,
Dziura na dziurze.

(Henryk Zbierzchowski)

2 LISTOPADA

MIECZYSŁAW BORUTA-SPIECHOWICZ – kapitan, legionista, komendant grupy II obejmującej odcinki IV i V

Nieprzyjaciela niespodziewającego się teraz wspólnej akcji – bić planowo, tam, gdzie się spodziewa chaosu – zaskoczyć pełną organizacją, spaść na niego niespodziewanie i z kilku stron, i zaatakować jego siły. Wszystko walić musi do środka, ze wszystkich stron o jednym czasie. Trzeba wyrwać z rąk jego to, co stanowić będzie o naszej sile, tj. bazy zaopatrzeniowe. Wreszcie te rejony, które są lub stanowić mogą naszą przewagę taktyczną, należy obsadzić, zanim on zdoła się tam zorganizować.

Aby rozproszone oddziałki polskie uchwycić i zmusić do łączności ze szkołą Sienkiewicza, trzeba, aby szkoła stała się im potrzebna. Muszą oni tu dostać broń, amunicję, posiłki, wyżywienie, opatrunki, pomoc i decyzje. W ten sposób można zapanować nad panującym chaosem i stworzyć moralną i materialną łączność między tymi, co mnie podlegać mają, względnie tymi, co pomocy szukają.

3 LISTOPADA

ANTONI JAKUBSKI – porucznik, legionista, II szef sztabu Naczelnej Komendy

I wydarzył się w dziejach obrony Lwowa moment wprost niewiarygodny. Uzbrojony tłum wracających do ojczyzny żołnierzy austriackich stłoczony szczelnie w westybulu, poczekalniach i hali dworcowej, pozbawiony światła, a ostrzelany gwałtownie, popadł w szał paniki i zaczął na ślepo odpowiadać ogniem rewolwerów i granatów ręcznych. Na całej przestrzeni dworca wybuchła beznadziejna, oszalała walka ręczna, godna nazwy masowego mordu, której niespodziewaną ofiarą padł baon siczowy. Bo oto w ciągu kilku minut rozproszyła się masa żołnierzy austriackich, a z nią razem znikł z dworca i baon siczowy, porwany paniką bezprzykładną. Żniwo było tragiczne. Około 330 zabitych i rannych neutralnych austriackich żołnierzy i siczowników pozostało na miejscu jako wynik wzajemnej strzelaniny, w której nasza strona odegrała rolę inicjatora i niemal biernego widza.

4 LISTOPADA

LUDWIK BAAR – dowódca oddziału Milicji Wojskowej

Korzystając z zamieszania spowodowanego zawładnięciem Dworca Głównego, zrobiłem z moimi kolejarzami wypad na dworzec towarowy, tzw. Czerniowiecki, i tam zawładnąłem od razu tak poważnymi ilościami karabinów, amunicji i żywności, że nie tylko wystarczyło mi na pełne uzbrojenie i wyposażenie moich ochotników, ale nawet pozostało trochę na zapas, z czego wkrótce skorzystały też inne odcinki.

Werbunek w szkole i na ulicy szedł dalej swoją drogą, a tym łatwiej, że od 4 listopada nawet niektórzy sceptycy zaczęli się garnąć do szeregów, gdy zobaczyli, że nad miastem wysoko, bo na cerkwi św. Jura, załopotał sztandar o narodowych barwach polskich.

5 LISTOPADA

ANTONI JAKUBSKI

Nasi z zawziętością tropili Ukraińców, co najmniej jak skauci w swoich zabawach. Strychami lub piwnicami, ówdzie nawet dachami przerzucali się na tyły patroli ukraińskich, obchodzili ich przejściami sobie tylko znanymi i pokazywali się nagle głęboko na tyłach ukraińskich, by za moment zginąć bez śladu i znowu wypłynąć na nowym stanowisku. Na odwrót ociężały żołnierz ukraiński, rekrutujący się w głównej części z ciemnego chłopstwa, na ogół nieznającego nie tylko Lwowa, ale miasta większego, czuł się nieswojo, co najmniej jak zwierz w klatce. Patrole z konieczności musiały się posuwać ulicami, wyzyskując co najwyżej bramy domów i przedsionki, narażając się wszędzie na łatwe strzały, wszędzie były denuncjowane naszym niewidocznym oddziałom. Toteż mimo znikomej naszej liczebności, a dzięki umiejętnemu wyzyskaniu warunków walki, mieliśmy na całym terenie Lwowa poważną przewagę. Nie liczba naszych, ale sposób prowadzonej przez nas walki przerażał Ukraińców, wywoływał nienawiść do całej ludności polskiej, powodował drakońskie wobec niej przepisy, ogłaszane na zasadzie stanu wojennego.

WŁADYSŁAW RUBCZYŃSKI – inżynier, szef warsztatów lotniczych

Por. Bastyr z por. de Beaurain odbyli pierwszy lot bojowy z rozkazu Naczelnej Komendy na samolocie własnoręcznie naprawionym, który dla braku farby biało-czerwonej nie mógł być nawet jeszcze odpowiednio oznaczony, a tylko zasmarowano austriacki czarny krzyż.

Pierwszy lot odbył się nad Persenkówką, gdzie obrzucono bombami Ukraińców skoncentrowanych na dworcu kolejowym i wzniecono wśród nich popłoch...

9 LISTOPADA

TADEUSZ BIETKOWSKI – dowódca lotnego oddziału karabinów maszynowych

Po uszkodzeniu naszego samochodu pancernego w połowie ul. Mickiewicza załamał się całkowicie atak na Sejm. Nastała zupełna cisza na froncie. Postanowiliśmy wobec tego wysłać sanitariuszy z jedną parą noszy do ogrodu Jezuickiego po rannych. Sanitariuszka z czerwonym krzyżem na ramieniu nie przeszła nawet jezdni, kiedy padła zabita kilkoma strzałami ze strony ukraińskiej. Nasi ochotnicy wybiegli w kierunku kamienic zajmowanych przez Ukraińców, na co nikt nie odpowiedział nawet strzałem z ich strony. Ukraińcy natychmiast wywiesili również białą chorągiew na znak zgody w sprawie mojej prośby poprzedniej o zawieszenie broni. Z okna I piętra tej kamienicy porucznik komendant ukraińskiej sotni przepraszał za zabicie sanitariuszki...

10 LISTOPADA

KAROL BACZYŃSKI

Jako najstarszy wiekiem oficer wezwałem wszystkich do zdjęcia czapek i podniesienia dwóch palców prawej ręki do góry, po czym odczytałem pomału i donośnie słowa przysięgi, którą wszyscy głośno powtarzali. Chwila była bardzo uroczysta i zauważyłem wzruszenie u wszystkich zebranych. Szczególnie młodzież i legioniści składali przysięgę z zapałem, wznosząc wysoko do góry rękę prawą, lewą zaś przyciskali pierś, tak jakby chcieli już zaraz życie swe złożyć w ofierze ukochanej ojczyźnie.

„Przysięgam uroczyście, że przyjęte na siebie obowiązki żołnierza spełnię zawsze i wszędzie z całą sumiennością, bez względu na trudności i przeszkody, choćby z narażeniem zdrowia i życia własnego. Nie zaniedbam niczego, żeby przyczynić się wszystkimi siłami do utrzymania ładu i porządku, być wzorem karności i posłuchu żołnierskiego, w ogóle nie zaniedbam niczego, aby jak najwyżej wznieść sztandar bojownika za wolność, niepodległość i całość Polski. Hasłem mym będzie: »Bóg i ojczyzna!«. Tak mi dopomóż Bóg!”.

JÓZEF GRABOWSKI– ochotnik, 17 lat

Ciągle prawie wszyscy byliśmy w okopach bez snu, jadła i wytchnienia, na deszczu i zimnie, mimo niekiedy braku nawet płaszczy. A przecież nikt nie dezerterował, choć właściwie żadna kara nie mogła go za to spotkać.

14 LISTOPADA

JÓZEF GRABOWSKI

Używaliśmy często podczas ataków systemu strzelania bez odkładania kolby od twarzy, jedna dłoń była stale na cynglu, a druga na gałce zamka, tak że natychmiast po zarepetowaniu następował strzał, a po strzale repetowanie. Dla uzyskania możliwości szybkiego strzelania trzymaliśmy często naboje wysypane na okopie, co wprawdzie ułatwiało szybkie ładowanie, ale też zagważdżało ziemią karabiny. Na to jednak też mieliśmy sposób, bo gdy tylko zaczynało być gorąco lub podrywano nas ze snu czy spoczynku do okopów, zaopatrywaliśmy się w dwa karabiny albo i więcej. Było to jednak możliwe jedynie gdzieś tak do 14 listopada, gdyż potem niemal co dnia zmieniano nam broń, zależnie od tego, jaka amunicja była do dyspozycji. Zdarzało się nam również strzelać nieodpowiednią amunicją, co też często doprowadzało do zagwożdżenia karabinów.

17 LISTOPADA

JÓZEF GRABOWSKI

Poza obsadą kuchni i szpitalika mieliśmy w szkole trzy panienki wśród walczących. Były to Wanda Tynikówna, Elżbieta Blaustein oraz Józefa Jung. Tynikówna nie była nowicjuszką, gdyż od dawna brała udział w pracach kobiet w Legionach. Toteż zaraz odznaczyła się w kontrataku 17 listopada, biorąc w nim czynny udział i zdobywając karabin maszynowy. Blausteinówna z karabinem w ręku pełniła funkcję żołnierza i chociaż sobie gdzieś czasem beknęła, to jednak dzielnie się spisywała jako żołnierz liniowy. Tak samo jej towarzyszka Józefa Jung, która jednakże była psychicznie zupełnie opanowana. Ich obecność wpływała ogromnie na nasz stosunek do służby i walki, i może niejeden z nas nieraz nie zgłosiłby się na ochotnika na patrol w momencie, gdy z nóg padał ze zmęczenia, nieraz może nie wytrwałby na placówce zasypywanej dosłownie ogniem artyleryjskim i miotaczy min, nieraz może cofnąłby się przed bardzo ryzykownym natarciem, gdyby nie świadomość, że gdzieś obok znajduje się kobieta, która na nas patrzy.

„Tu leżą i panienki słodkie, i kobiety serdeczne, pomordowane, na pozycji poległe, albo tyfusem pobite lwice i wilczyce, a z pozoru anioły modrookie, co obłędem niezmiernej miłości dotknięte, »Polską obłąkane«, serce swoje różom purpurowym podobne w serca bohaterów zmieniły...”.(Kornel Makuszyński, „Przewodnik po Cmentarzu Obrońców Lwowa”)

20 LISTOPADA

JERZY BŁESZYŃSKI-FEREK – szef sztabu odsieczy Lwowa

Lecieliśmy do Lwowa na skrzydłach entuzjazmu wywołanego uzyskaniem po ciężkim przełomie państwowej niepodległości, swobodą formowania się w pułki brutalnie zlikwidowane przez zaborców, powrotem ukochanego Komendanta, który z Warszawy patrzył na nasze pierwsze w wolnej Polsce czyny. Nie było dla nas nic trudnego i nie było przeszkody niemożliwej do zwalczenia. Nie potrafiłaby się naszemu rozpędowi oprzeć żadna siła, choćby materialnie wielokrotnie większa.

21 LISTOPADA

Jurek Bitschan był harcerzem IX Drużyny Lwowskiej, uczniem VI klasy Gimnazjum im. Henryka Jordana. Ośmiu dni brakowało mu do czternastych urodzin, kiedy 20 listopada przyłączył się do oddziału porucznika Petriego. Zostawił list do ojca:

„Kochany Tatusiu! Idę dzisiaj zameldować się do wojska. Chcę okazać, że znajdę tyle sił, by służyć i wytrzymać. Obowiązkiem moim jest iść, gdyż mam dość sił, bo brakuje ciągle ludzi do wyswobodzenia Lwowa. Jerzy”.Następnego ranka ruszył z oddziałem na Cmentarz Łyczakowski. Tam dosięgły go dwie eksplodujące kule, wystrzelone przez wroga z pobliskich koszar, i tam – na tej słynnej nekropolii – stracił życie. Jego matka Aleksandra Zagórska walczyla w tym czasie na innym odcinku jako komendantka Ochotniczej Legii Kobiet.

Ballada o Jurku Bitschanie
Mamo najdroższa, bądź zdrowa.
Do braci idę w bój!
Twoje uczyły mnie słowa,
Nauczył przykład twój.
(...)
Bije się Jurek w szeregu,
Cmentarnych broni wzgórz,
Krew się czerwieni na śniegu
Ach! Cóż tam krew! Ach! Cóż?!
(...)
Żywi walczyli do rana,
Do złotych słońca zórz.
Ale bez Jurka Bitschana,
Bo Jurek nie żył już.
(Anna Fischer)


22 LISTOPADA

MIECZYSŁAW BORUTA-SPIECHOWICZ

Kolumna moja coraz wolniej kroczy i coraz bardziej zanika jej odrębny wojskowy charakter. Szeregi topnieją, chwycone w rozszalałe radością ramiona tej masy nieprzebranej, co zatamowawszy ulice, nie puszcza dalej i dziesiątkuje wojskowe szeregi. Nie pomoże już teraz dyscyplina. Kolumna rozpłynęła się w masie i z nią zwarła w jedno. Kilkudziesięciotysięczny tłum maszeruje już teraz zgodnym ruchem ku środkowi miasta, niosąc na rękach żołnierza, co jest jego, z jego krwi powstały syn. Lwów obchodzi zwycięstwo nie pięści, lecz prawa nad gwałtem.

* **

W listopadowych walkach o Lwów zginęło 439 Polaków, wśród których było 109 uczniów szkół średnich i 76 studentów. Kolejni ginęli podczas dalszych walk z Ukraińcami i z bolszewikami. Szczątki poległych przenoszono na zbocze cmentarnego Wzgórza Łyczakowskiego, gdzie powstała piękna nekropola – Cmentarz Obrońców Lwowa. Do września 1939 roku pochowano tam 2859 żołnierzy, z których niemal jedną czwartą stanowiła młodzież do 17. roku życia.

O Cmentarzu Obrońców Lwowa
Na te groby powinni z daleka przychodzić pielgrzymi,
by się uczyć miłości do Ojczyzny.
(...)
A że tu leżą uczniowie w mundurkach,
przeto ten cmentarz jest jak szkoła,
najdziwniejsza szkoła,
w której dzieci jasnowłose i błekitnookie nauczają siwych o tym,
że ze śmierci ofiarnej najbujniejsze wyrasta życie.

(Kornel Makuszyński)


Najmłodsi uczestnicy walk o Lwów
Изображение

Grupa obrońców Lwowa z listopada 1918 roku - dobrze widać emblematy "G.S." i trupia czaszke - to Gora Stracen.
Изображение

_________________
Barba crescit caput nescit


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Заголовок сообщения: Re: ЗУНР и польско-украинская война 1918-19 гг.
СообщениеДобавлено: 30 янв 2009, 14:34 
Не в сети
Капитан
Капитан
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 28 апр 2008, 15:19
Сообщения: 1488
Откуда: Україна м.Червоноград
Lwów. Wojna polsko-ukraińska http://www.fotohistoria.pl/main.php?g2_ ... &g2_page=1
Изображение
1918, Lwów, Polska
Ulica Słowackiego po walkach, zabite konie.

_________________
"Переговори з окупантами на твоїй землі можуть тривати не довше автоматної черги."
Василь Кук.


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Заголовок сообщения: Re: ЗУНР и польско-украинская война 1918-19 гг.
СообщениеДобавлено: 30 янв 2009, 15:30 
Не в сети
Младший лейтенант
Младший лейтенант
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 23 авг 2007, 22:27
Сообщения: 262
Откуда: Польша, Лодзь
Mundur ze zbiorów kolegi - polska kurtka wz.1917, na ramieniu widoczna dobrze odznaka naramienna z okresu walk we Lwowie w 1918.
G.S. + trupia czaszka - Góra Straceń, III odcinek obrony Lwowa.

Изображение

_________________
Barba crescit caput nescit


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Заголовок сообщения: Re: ЗУНР и польско-украинская война 1918-19 гг.
СообщениеДобавлено: 30 янв 2009, 15:40 
Не в сети
Старшина
Старшина
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 21 дек 2007, 22:59
Сообщения: 176
Откуда: Дубно
Зевс писал(а):
Они имели на вооружении 17583 винтовки австрийского образца. В ближайшее время, ещё перед началом совместного наступления армий УНР и ЗУНР на Киев и Одессу, галицийские части были перевооружены "трёхлинейками", к которым хотя бы имелись патроны.

Від знайомих львів'ян - колекціонерів чув, що в околицях Львова на місцях українсько-польських боїв серед знайдених гільз практично повністю домінує Манліхер, але російського виробництва.


Вернуться к началу
 Профиль Отправить email  
 
 Заголовок сообщения: Re: ЗУНР и польско-украинская война 1918-19 гг.
СообщениеДобавлено: 30 янв 2009, 17:34 
Не в сети
Лейтенант
Лейтенант
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 12 янв 2008, 20:21
Сообщения: 620
Откуда: Україна, Київ
Duben писал(а):
Від знайомих львів'ян - колекціонерів чув, що в околицях Львова на місцях українсько-польських боїв серед знайдених гільз практично повністю домінує Манліхер, але російського виробництва.


Справа в тому, що гільза набою австрійського маннліхера мала такі самі розміри, як і гільза набою російського виробництва. Оскільки у рос. армії були гвинтівки маннліхер, то в часи Першої світової війни набої маннліхера вироблялись на Петроградській фабриці набоїв (360 млн набоїв). З цієї кількості тільки у 1916 р. вироблено близько 153 млн.

_________________
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці !


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Заголовок сообщения: Re: ЗУНР и польско-украинская война 1918-19 гг.
СообщениеДобавлено: 30 янв 2009, 18:04 
Не в сети
Младший сержант
Младший сержант
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 20 ноя 2008, 0:33
Сообщения: 64
Откуда: Warszawa
Шановний Olegin. В статье Э. Андерсена „Западно-украинская народная республика и польско-украинская война” существует ошибка:
Цитата:
Ян Падеревский и наступление армии Галлера глазами польских художников – современников описываемых событий

Это, конечно Падеревский :) , но вторая картина не представляет галлерчиков. Картину написал Ежы Коссак (сын Войцеха). Зто „Śmierć księdza Ignacego Skorupki pod Ossowem 14 sierpnia 1920 roku” (1934)

olegin писал(а):
12 ноября, части, посланные новым польским правительством, под командованием майора Вацлава Стачевского заняли Перемышль.


Польскими частями в Пшемысль командовал майор Юлян Стахевич (Julian Stachiewicz).

_________________
Lance do boju! Szable w dłoń!


Вернуться к началу
 Профиль Отправить email  
 
 Заголовок сообщения: Re: ЗУНР и польско-украинская война 1918-19 гг.
СообщениеДобавлено: 31 янв 2009, 0:54 
Не в сети
Лейтенант
Лейтенант
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 14 ноя 2008, 20:52
Сообщения: 635
Откуда: Lemberg
krzymen писал(а):
Шановний Olegin. В статье Э. Андерсена „Западно-украинская народная республика и польско-украинская война” существует ошибка:
Цитата:
Ян Падеревский и наступление армии Галлера глазами польских художников – современников описываемых событий

Это, конечно Падеревский :) , но вторая картина не представляет галлерчиков. Картину написал Ежы Коссак (сын Войцеха). Зто „Śmierć księdza Ignacego Skorupki pod Ossowem 14 sierpnia 1920 roku” (1934)


Это-она?:

Изображение

Добавлено спустя 16 минут 45 секунд:
bolas писал(а):
olegin писал(а):
5 LISTOPADA

ANTONI JAKUBSKI

Nasi z zawziętością tropili Ukraińców, co najmniej jak skauci w swoich zabawach. Strychami lub piwnicami, ówdzie nawet dachami przerzucali się na tyły patroli ukraińskich, obchodzili ich przejściami sobie tylko znanymi i pokazywali się nagle głęboko na tyłach ukraińskich, by za moment zginąć bez śladu i znowu wypłynąć na nowym stanowisku. Na odwrót ociężały żołnierz ukraiński, rekrutujący się w głównej części z ciemnego chłopstwa, na ogół nieznającego nie tylko Lwowa, ale miasta większego, czuł się nieswojo, co najmniej jak zwierz w klatce.


В этом была трагедия для украинских стрельцов.Сотник Д.Витовский привел легионы во Львов,не раздав предварительно схем и карт улиц города.В сечевые стрельцы в основном набирались крестьяне из Восточной Галиции.Львова они не знали,в нем не ориентировались,поэтому говорить о координации их действий на местности не приходилось.Поляки на то время составляли большую часть городского населения,каждый дом для жителя стал его семейной баррикадой,на защиту которой порой поднималось сразу 3 поколения поляков.Это было их большим преимуществом в обороне Львова.

Цитата:
Grupa obrońców Lwowa z listopada 1918 roku - dobrze widać emblematy "G.S." i trupia czaszke - to Gora Stracen.
Изображение


На этом фото была оригинальная подпись:
Rotmistrz Roman Abraham ze swoim oddziałem w dniu wyzwolenia Lwowa - 22.XI.1918 r - przed ratuszem lwowskim.

Ссылка

Болас,в каком месте находилась Gora Stracen во Львове?

Добавлено спустя 1 час 49 минут 27 секунд:
18 октября во Львове украинцы края собрали Конституционную комиссию, названную Украинской Национальной Радой (УНРада). Она постановила: 1) все украинские земли Австрии являются единым этнографическим целым; 2) они представляют отдельную Украинскую державу; 3) все нацменьшинства направляют в УНРаду своих делегатов; 4) УНРада подготовит конституцию будущей державы; 5) в будущей мирной конференции должны участвовать представители украинцев, а австрийская власть не имеет права говорить от имени независимой Украины.

В вопросе о воссоединении (злуке) с Восточной Украиной победила осторожность: после подписания Брестского мира с немцами Антанта отрицательно относится к Украине.

В Киев направились представители УНРады. Гетман Павел Скоропадский приветствовал независимость Западной Украины. Но здесь “западенцы” натолкнулись на типичный украинский “бардак”. В Надднепрянщине шла гражданская война, и противостоявший гетману Украинский национальный союз (будущая Директория) в лице Винниченко, Петлюры и Шаповала сигнализировал “западенцам”: дескать, вы пока с Украиной не объединяйтесь, чтобы не поднимать престиж гетмана, мы его скоро сбросим, и тогда объединитесь с нами. Уж больно это напоминает нынешние события... “Западенцы” убыли восвояси, не поняв, почему в решающий момент восточноукраинские политиканы не возжелали объединиться, хотя в Галичине консерваторы, либералы и социалисты объединились вокруг идеи независимости и соборности, отложив разногласия на потом.

19 октября президентом Украинской державы Галичины и Буковины был избран глава фракции в парламенте Австро-Венгрии Евген Петрушевич, который оставался в Вене для решения вопросов по передаче власти новой Украинской державе, ее международному признанию и установлению отношений с другими странами.

20 октября во Львове на площади возле собора Святого Юра при большом стечении народа было объявлено о создании Украинской державы Галичины и Буковины. Частям УСС, дислоцированным в Черновцах, был дан приказ УНРады прибыть во Львов. И.Нагаевский считает 19—20 октября 1918 г. датой начала ЗУНР, что спорно, ибо реально украинская власть была установлена 1 ноября, а название ЗУНР — 13 ноября.

Тем временем подходил конец 650-летней, самой продолжительной в Европе австрийской монархии Габсбургов. Ее начало положил в 1278 г. немецкий король Рудольф Габсбургский, разгромивший чешского короля Оттокара ІІ Пшемысла Богемского. Последний в 1250 г. сместил предыдущую династию Бабенбергов, которая с 976 г. владела правом наследования маркграфством Восточная Марка (Ostmark) бывшей империи Карла Великого. Восточная Марка стала ядром будущей Австрии — Восточного королевства (Osterreich). Такую вот “историко-династическую конструкцию” помогли “завалить” галичане...

Госсекретарь США Роберт Лансинг уведомил Австрию, что президент Вильсон признал независимость Чехословакии, Югославии и Польши, и Австрия уже не может считаться целостной.

Президент Е.Петрушевич уведомил правительство Австрии о создании самостоятельного Украинского государства на основе права нации на самоопределение и потребовал официальной передачи власти, но Вена вопрос затягивала. Во Львове УНРада требовала передачи власти от губернатора Гуйна, но тот ссылался на отсутствие приказа из Вены; потом выяснилось, что Вена приказ направила, но его в Кракове перехватили поляки.

28 октября в Кракове поляки создали Польскую ликвидационную комиссию и выдвинули претензии на украинскую Галичину. Ссылаясь на право нации на самоопределение и игнорируя провозглашение 18—19 октября независимости украинцами в рамках того же права, поляки заявили о намерении 1 ноября принять власть во Львове.

Понимая, что власть могут захватить поляки, молодые украинские офицеры из Военного комитета во главе с сотником сечевых стрельцов Дмитрием Витовским буквально заставили “старую австро-парламентскую гвардию” УНРады бросить “легалистические штучки” вроде ожидания указаний из столицы уже несуществующей империи и отдать приказ в ночь на 1 ноября 1918 года взять власть во Львове в свои руки, что и было сделано украинскими военнослужащими числом до 3000 человек. Одновременно в уезды были направлены курьеры с приказами взять власть на местах своими силами, а частям УСС в Черновцах было приказано немедленно прибыть во Львов.

Исидор Нагаевский писал: “Коли стало на світ благословлятись, ціле місто було вже в українських руках, хоч на всі важливі об’єкти не вистачало людей. Перебрання влади відбулося без пролиття крові”.

Взятие власти, первые бои и поражения

Проснувшись утром 1 ноября, население Львова увидело, что на ратуше плещется украинский флаг, а все основные учреждения — в руках украинцев. На стенах висело обращение такого содержания: на украинских землях Австро-Венгрии 19 октября была образована Украинская держава; высшим органом является УНРада; ей подчиняются местные органы и все военнослужащие, которых призывают вернуться с фронтов; всем гражданам, независимо от национальности и вероисповедания, гарантируется равенство; национальные меньшинства должны направить в УНРаду делегатов; после стабилизации обстановки УНРада путем общих, равных, прямых и тайных выборов соберет Учредительное собрание для решения дальнейшей судьбы Украинской державы.

То же самое произошло во всех уездах Восточной Галичины.

9 ноября был создан Государственный Секретариат (правительство) во главе с премьером Костем Левицким. 13 ноября на сессии УНРады новая держава наконец получила свое название — Западно-Украинская Народная Республика (ЗУНР), а в качестве герба был выбран золотой (желтый) лев на синем поле. Возможно, этот день и следует считать окончательной датой основания ЗУНР. Любопытно, что это почти совпадает с датой основания Первой Австрийской республики, которая была провозглашена в Вене у здания парламента 12 ноября 1918 г. и просуществовала до “аншлюса” в марте 1938-го, когда Гитлер присоединил Австрию к Третьему Рейху.

Украинцы восприняли провозглашение ЗУНР с энтузиазмом. Евреи традиционно держали нейтралитет и получили согласие украинских властей организовать свою милицию для самозащиты. Поэтому евреи симпатизировали украинцам, за что поляки устроили жуткий еврейский погром, когда захватили Львов.

А вот поляки были “завзяті хлопаки”... Во Львове и других городах действовали военизированные формирования — Польская Организация Войсковая (ПОВ, или “пеовяки” Ю.Пилсудского), Польский Корпус Допомоговый (ПКП), Польские Кадры Войсковые (ПКВ). Они сформировали боевые дружины под командой кадровых офицеров, вступили в бои с украинцами, создали Польский Народный Комитет для помощи своим частям и мобилизации польского населения. И надо отдать им должное: будучи в меньшинстве и не имея регулярных воинских частей в крае, поляки оказались более организованными, изобретательными, профессиональными, даже более самоотверженными!..

Чего нельзя сказать об украинцах, которые действовали вяло, нескоординированно, непрофессионально, часто просто бестолково и, так сказать, без “куража”. Например, стратегический узел Львова — железнодорожный вокзал — охранял очень слабый украинский гарнизон, что само по себе глупость. Поляки захватили вокзал, и возникла проблема не только в захвате и разрыве коммуникации, но и в том, что здесь находились склады оружия и боеприпасов. Когда украинские части попытались отбить объект, поляки подожгли склады, а амуницию вынесли на свои базы. В критический момент от поста коменданта отказался сотник Дмитрий Витовский, на его место собирались было назначить полковника Гриця Коссака, но по настоянию Совета Старшин (офицеров) назначили майора Гната Стефанива. Налицо типичная украинская “атаманщина”...

И.Нагаевский, ссылаясь на других авторов, считал, что украинские части во Львове не слишком “напрягались”, надеясь на прибытие из Черновцов сечевых стрельцов, получивших приказ УНРады немедленно прибыть, даже захватив транспорт силой. Это подразделение насчитывало 1100 стрелков и 44 офицера и было тогда серьезной, хорошо оснащенной частью, имевшей боевой опыт. Но вместо того, чтобы 1 ноября занять без боя Львов, сечевики “митинговали” на Буковине — снимали старого “австрийского” командира Микитку, выбирали на его место “молодого горячего”... В результате они прибыли во Львов только 3 ноября. Вместо того, чтобы сосредоточить сечевиков на главном направлении, комендант Стефанив распылил их по всему городу.

И.Нагаевский считал, что “митинговщиной” это подразделение сечевиков заразилось, находясь после заключения Брестского мира на Большой Украине в районе Елисаветграда (Кировограда) в составе австрийской оккупационной армии. Правда, сечевики защищали селян от карательных акций австрийцев, которые по наущению помещиков отбирали принадлежавшие ранее помещикам землю, зерно, инвентарь. Командовал этой частью эрц-герцог Вильгельм Габсбург, известный в литературе как Васыль Вышиваный, — большой друг украинского народа из правящей фамилии Австрии, который досконально выучил язык и писал стихи и украинские патриотические поэмы. Это обстоятельство позднее по-иезуитски использовали поляки, доказывая “демократам” из Антанты, что “украинские банды” сформированы немцами для сохранения влияния после поражения в войне, в подтверждение чего приводился тот факт, что украинским легионом командовал эрц-герцог, хотя последний уже в октябре 1918 г. был отозван в Вену.

Но было еще одно подразделение сечевых стрельцов из Галичины под командованием полковника Евгена Коновальца и Андрея Мельника — будущих создателей Организации украинских националистов (ОУН). После Брестского мира эта часть численностью 4500 штыков дислоцировалась в Киеве и поначалу поддерживала гетмана Скоропадского. 5 ноября в Киев к гетману были направлены эмиссары ЗУНР с просьбой оказать военно-техническую помощь и направить в Галичину легион Коновальца. Скоропадский принял галичан хорошо, помощь обещал, но осторожничал: с началом вывода немецкой армии после ее поражения в войне Украине угрожали большевики, гетман “заигрывал” с “белыми”, искал контакты с Антантой, а потому не хотел вмешиваться в войну галичан с поляками — сателлитами Антанты, но сечевиков отпустить в Галичину согласился. Тут уже всполошился Национальный Союз (будущая Директория): он готовил переворот против гетмана, сечевики были чуть ли не единственной на тот момент дисциплинированной частью, на которую рассчитывали Винниченко и Петлюра, ибо остальные формирования были “партизанщиной” и “атаманщиной”. (Позднее так и вышло, ибо в этой абсолютно идиотской гражданской войне именно победа сечевиков над частями гетмана под Мотовиловкой привела к власти Директорию). Под влиянием Директории сечевики на своем совете решили, что “Київ важливіший за Львів”, и на Галичину не поехали. По Нагаевскому, это имело еще одно последствие: без сечевиков Директория, возможно, вообще отказалась бы от переворота и искала бы компромисс со Скоропадским, который стремился к объединению с Директорией для борьбы с внешней угрозой, что дало бы Украине шанс. Но победила, как и водится, “атаманщина”. Правда, что-то очень знакомое?..

Тем временем на западе ситуация обострялась. 11 ноября 1918 г. при поддержке Антанты румынские войска оккупировали Буковину и заняли Черновцы. В этот же день на границе между Восточной Галичиной и собственно Польшей польские войска заняли Перемышль — западные “ворота” в Галичину. Еще 31 октября, получив из Львова приказ взять власть в свои руки, уездная Рада этого не сделала и, дабы не проливать кровь, вступила в переговоры с поляками. В результате многие украинские части были разоружены, а местное население разграбило военные склады. Позднее оставшиеся украинские части, ссылаясь на отсутствие взрывчатки и минеров, не выполнили приказ взорвать мосты через реку Сян — хорошую естественную линию обороны. Воспользовавшись этим, поляки захватили правый берег города и стратегический железнодорожный узел.

Ситуация во Львове все более усложнялась. Искусная тактика поляков не позволила украинцам взять город под контроль. Сил и средств украинцам хватало — не хватало профессионализма и изобретательности, а комендант Стефанив оказался бездарным командиром. К тому же он не принял помощь офицеров запаса и украинского гражданского населения. Дожидаясь подмоги из Польши, поляки искусно тянули время, периодически прося о мирных переговорах, подсовывая каких-то “липовых” посредников, якобы выступающих от имени “самой” Антанты.

И поляки таки дождались своего! 20 ноября по железной дороге через Перемышль прибыли эшелоны с польскими войсками и даже броневиками. Украинцы не смогли их задержать... 21 ноября украинские части оставили столицу Галичины, что нанесло непоправимый удар по молодой республике. Стефанив отдал приказ на эвакуацию так неожиданно быстро, что даже многие члены правительства ЗУНР, не зная этого, остались в городе, хотя многие солдаты не хотели сдавать город и готовы были воевать дальше. Это было если не бегство, то что-то вроде него... Всю зиму 1918—1919 гг. украинские части пытались вернуть город, но безуспешно.

Заняв город, поляки принялись наводить свои порядки. Если во время украинской власти большинство польских газет и общественных организаций работало свободно, то поляки аналогичные украинские учреждения начали закрывать. Но больше всех пострадали евреи: поляки устроили погром, и несколько дней в еврейских кварталах не прекращались грабежи, пожары, убийства, изнасилования, разрушение домов, включая синагоги, уничтожение религиозных иудейских книг. Так поляки мстили евреям за симпатии к украинцам. Позднее в армии ЗУНР появится целый еврейский полк под командой поручика Соломона Лайнберга.

Причины первых поражений очевидны: неорганизованность, непрофессионализм, слабая самоотдача и национальное сознание. Пока одни геройски сражались, другие спокойно сидели в провинции, безразлично относясь к обороне столицы, недооценивая ее значение. С падением столицы упал престиж державы среди своих и чужих. В провинции приказы и распоряжения из Львова часто были “гласом вопиющего в пустыне”. Отсутствие государственно-политического опыта имело печальные последствия и в дальнейшем. Некоторые уездные комиссары создавали “уездные республики”. Часто к власти дорывались недостойные люди, которые своими злоупотреблениями возбуждали в народе недоверие, даже отвращение к своей власти; имела место и коррупция, например известная “нефтяная афера” в Бориславе и Дрогобыче, героем которой был депутат Семен Витык, обворовывавший молодую державу. Работу гражданской администрации усложняли военные гарнизоны, сидевшие в уездах, которые мешались не в свои дела, вместо того чтобы идти на фронт. Знакомая картина, не так ли?..

Президент Евген Петрушевич слишком долго оставался в Вене, где строчил воззвания ко всем странам, правительствам и лидерам стран Антанты, безнадежно пытаясь вызвать сочувствие к украинцам и нейтрализовать “черный пиар” намного более искусных в интригах поляков. Дело, конечно, нужное, но президент в такое время должен был находиться в крае, а в Вену можно было направить опытного дипломата со связями.

В свою очередь поляки не только были более ловкими интриганами и не только пользовались поддержкой Антанты. Они были более решительными и наступательными, действовали жестко и самоотверженно. Хотя между поляками были противоречия, например между “пеовяками” Юзефа Пилсудского и “эндецией” Романа Дмовского, но когда “Польска постала из попелу”, они объединились, сформировали общественное мнение в Антанте в пользу нового польского государства. Когда в ноябре 1918 г. в Германии произошла революция, свергнувшая кайзера, а бывшая российская часть Польши была оккупирована германской армией, поляки часто в уличных боях разоружали немцев и вооружали свои новообразованные части. За короткое время, пусть даже и при поддержке Антанты, они сумели сформировать полумиллионную(!) армию. Поляки воевали сразу на пять фронтов: с немцами за западные земли и балтийские порты, с литовцами за Виленский край, с чехами за Тешинскую Силезию, с украинцами за Галичину, с большевиками за Беларусь и Волынь. И во многом добились успехов, действуя смело, самоотверженно, изобретательно, даже просто нагло!..

После недолгого пребывания в Тернополе правительства ЗУНР столицей державы стал Станислав (Ивано-Франковск). Галичане начали формирование регулярной армии и, провозгласив знаменитый Акт Злуки, обратились за помощью к Восточной Украине...

Ссылка

Добавлено спустя 1 час 13 минут 40 секунд:
У нас в рядах УСС также были смелые и бесстрашные женщины :).Вот одна из них:

Изображение

"...Як член Головної Військової Управи Олена Степанівна брала в 1918 році активну участь у підготові листопадових подій у Львові та на провінції. Як чотар УГА була адютантом сотн. О. Луцького під час боїв за Львів і пройшла разом із Золочівською бригадою до Кам'янця Подільського. Тут училася в університеті і працювала референтом преси в міністерстві закордонних справ ЗУНР.

В листопаді 1919 р. Олена Степанівна через Румунію й Угорщину переїхала до Відня, де закінчила університет і в 1921 р. написала працю "Розподіл і розвиток суспільства в старій Русі до половини ХІІІ стол.", отримавши ступінь доктора філософії. В той час одружилася з д-ром Романом Дашкевичем..."

ЗДЕСЬ

Добавлено спустя 30 минут 28 секунд:
Листопадовий зрив і львівські бої

Сот. Д.Вітовський, як вище вже сказано, прибув до Львова 29 жовтня і перебрав керму УГВКомісаріяту та провід акції революційного перевороту у Львові і на провінції. Політичний провід, зокрема віденська делегація УНРади та дехто із старшин дораджувади виждати ще якийсь час із активним виступом. Вітовський відкинув рішуче поради відложити переворот і назначив час збройного виступу українських військових сил у Львові на год. 4 ранку 1-го листопада. УГВКомісаріят перейменував себе на "Українську Генеральну Команду", яка була першим штабом Української Галицької Армії. В її склад ввійшли: сот. УСС. Д.Вітовський, отам. УСС С.Горук, пор. УСС Б.Гнатевич, пор. І.Бубела, пор. УСС І.Цьокан, чот. Іванчук і підхор. УСС Д.Паліїв.

УГКоманда на чолі з сот. Д.Вітовським уложила плян зайняття Львова, який точно виконано 1 листопада в означенім часі. Акцією перевороту на провінції керував з рамени УГКоманди пхор. Д.Паліїв, і вона також закінчилася повним успіхом.

Незважаючи на своє ізольоване положення та далеке віддалення від Львова, УССтрільці, завдяки рішальній участі в УГКоманді на чолі з сот. Д.Вітовським, разом з іншими провідними старшинами українцями, стали передовими виконавцями української листопадової революції в Галичині та творцями української державности на західньо-українських землях.

Листопадовий зрив та викликана ним боротьба за Львів були в великій мірі духовим і збройним ділом УССтрілецтва.

Першого листопада 1918 р. надійшла та історична хвилина, яку Вітовський передбачував в Стрию в 1914 р., і в листопаді 1916 р. після ганебного цісарського патенту, і в травні 1917 року в Пісочній, коли УССтрілецтво рішило розформувати Легіон УСС.

Деякі публіцисти й історики вважають Листопадовий Зрив головним політичним і бойовим досягненням УССтрілецтва. Вони переносять увесь тягар історичного значення формації УСС - на листопадові події, вслід за чим навіть дещо перебільшують фактичну ролю УСС в боротьбі за Львів. Вони недоцінюють значення чотирирічної збройної боротьби УСС від 1914 до 1918 р. проти російського імперіялізму та забувають про ідеологічні засновки довоєнного стрілецького руху та УССтрілецтва під час війни, а саме, про його засадниче спрямування проти Московщини, на здобуття політичної незалежности всього українського народу.

Вже першого листопада почали поляки збройний спротив у Львові та в наступних днях продовжали і поширювали його. Українські сили у Львові були заслабі. Відсутність УССтрільців в перших трьох днях боротьби за Львів була вирішальною для дальшого її висліду.

Щойно третього листопада прибув під Львів перший транспорт УСС з Чернівець в силі 800 людей, під проводом нового команданта УСС сот. О.Букшованого. На вулицях Львова йшли вже завзяті бої з поляками. Дня 4-го листопада прибула під Львів решта Легіону. Після кривавих дводенних вуличних боїв, в яких брали участь усі сотні УСС, прочищено багато вулиць, зайнятих ворогом, та здобуто або зайнято важні будинки, що становили потім основні заборола бойової лінії, яка ділила Львів на дві частини.

Такими заборолами, коло яких ведено бої, і які обсадиди й боронили УСС, були: Цитаделя, Оссолінеум, касарні Фердинанда, будинок сойму, касарні поліції при вул. Казимирівській, стація Підзамче, міська різниця, касарні при вул. Яблонівській і низка інших будинків. Особливо криваві бої велися за соймовий будинок і Цитаделю. Легіон УСС був головною військовою частиною, на якій спиралась вся бойова акція у Львові. Ні разу не вдалось ворогові переломити українського фронту на відтинках, які займали УСС.

Коли 21 листопада команда українських військ була змушена під натиском значно переважаючих сил ворога рішитись на евакуацію Львова, тоді цей наказ відвороту стрінувся з рішучим протестом старшин УСС. Вони вважали, що наказ відступу зі Львова є передчасний, бо загрозливу ситуацію можна ще зліквідувати.

Облога Львова, Вовчухи і Чортківська офензива

Коли ж, не зважаючи на це, дано наказ нашим військам відійти до Курович для реорганізації, тоді УСС всупереч наказові стрималися під Львовом, де почали негайно самочинно організувати облогу Львова. За ініціятивою і переважно силами УСС твориться бойова група "Схід" та з південної сторони група "Старе Село", які відбивають наступи польських відділів зі Львова. Скріплені присланими з краю частинами, УСС переходять до наступу, значно зближаються до Львова та зменшують перстень довкола міста.

З моментом плянової облоги почалась дійсна організація Української Галицької Армії. Її основною, найкраще зорганізованою та вишколеною частиною, були УСС. Тому від самого початку існування УГА стає Легіон УСС її бойовою основою, а в майбутніх боях показався одним з її найкращих відділів. Довша, систематична національно-виховна і військово-вишкільна праця не пішла намарно. Українські Січові Стрільці стають зразковими кадрами та прикладом вояцької постави для інших частин УГА.

Ці вояцькі і бойові прикмети УСС виступили тепер тим виразніше, бо у власній державі відійшла на задній плян політична роля УСС. УСС стали частиною єдиної націонадьної армії, стали вояками української держави, нарівні з іншими стягами. Політична роля УССтрілецтва скінчилася. Та все таки, в тяжких моментах нашої визвольної боротьби, довелося ще УССтрілецтву забирати слово.

В складі УГА формація УСС прийняла нову назву: "Бригада УСС", яка обнимала один полк піхоти з трьома куренями, один полк артилерії з чотирма батеріями польових гармат та одною батерією 10 цм. гавбиць. Крім цього мала бригада скорострільні частини, технічну і кінну сотні. В запіллі були Кіш і Вишкіл. Командантом бригади УСС був сот. О.Букшований, командантом полку піхоти сот. 3.Носковський, а командантом полку артилерії от. д-р Я.Воєвідка. Командантами куренів були: 1-го пор. О.Іванович, 2-го сот. Б.Білинкевич, З-го пор. С.Іваницький.

В двох перших офензивах на Львів 27 грудня і 11 січня брали УСС рішальну участь і здобули підльвівські місцевості Пасіки Зубрицькі, Лапаївку, Скнилів, Сокільники та дійшли до Личакова й Кульпаркова. Головної цілі цих наступів не осягнено, Львова не здобуто. Українські сили були заслабі, щоб фронтовим наступом сфорсувати сильно укріплені комплекси мешкальних і промислових будинків на периферіях великого міста.

Після досвіду двох невдалих наступів Начальна Команда УГА, перевівши реорганізацію і перегрупування військ, підготовила третю офензиву на Львів, на основі зовсім нового пляну, який передбачував в першому свойому етапі відрізання Львова від заходу, через зайняття залізничої лінії між Львовом і Перемишлем. Головне бойове завдання в цьому пляні припало Бригаді УСС, яка в тій цілі відійшла на відтинок групи "Рудки".

Та третя, т. зв. "Вовчухівська" офензива, почалася 16-го лютого сильним артилерійським вогнем, після чого бригада УСС зайняла в бою важні для дальших операцій села Вовчухи і Долиняни, положені при залізничій лінії Львів-Перемишль. Переїзд по тім шляху став майже неможливий. Протинаступ поляків відбито. В тім критичнім для поляків моменті антантська місія Мирової Конференції під проводом ген. Бертельмі вимусила на українцях перемиря, яке поляки використали для скріплення свойого захитаного фронту. Після перемир'я, яке в дійсності було уплянованою французами допомогою полякам в їх скрутнім воєннім положенні, на воєнній нараді, що відбулася 6 березня в Рудках в приявності начального команданта УГА ген. М.Омеляновича-Павленка, вирішено продовжати офензиву, а бригаді УСС, як окремій бойовій групі, приділено важливе завдання в офензивних операціях.

Дня 7 березня по полудні пішли до наступу 1 курінь УСС під командою пор. О.Івановича і Гуцульський Курінь під командою чот. УСС Г.Голинського та після завзятого бою відбили забрані поляками попередньо Долиняни й Вовчухи, і перерізали залізничу лінію коло Родатич. Польські війська на цьому відтинку розгромлено. Оба курені здобули 350 полонених, 30 скорострілів, 6 гармат, два міномети та багато воєнного матеріялу. Піонерська сотня УСС під командою пор. Котлярчука основно зруйнувала залізничий шлях між Вовчухами і Городком. Дня 8 березня бригада УСС зайняла Братковичі і Бургталь, та з'єдналася з відділами 1-го корпусу, що рівночасно наступали з півночі. Після того бригада УСС враз з групою "Городок" вдарили сильним бойовим фронтом на польські становища над Верещицею, щоб зайняти Городок Ягайлонський. УСС здобули Гартфельд, Галичанів і Речичани. Група "Городок" серед кривавих боїв вдерлася рівночасно на передмістя Городка та здобула Черляни. Під рішучими ударами українських куренів захитався польський фронт. Наближався розгром поляків та здача Львова.

В тім критичнім моменті, коли велися вирішальні бої за Городок, дістали поляки з Заходу велику військову допомогу. Українці припинили офензиву. Під переважаючими силами ворога, українські війська були змушені здати всі місцевості, здобуті в тій офензиві. Усі геройські та криваві зусилля бригади УСС і других українських груп, пішли нінащо.

Ссылка


Вернуться к началу
 Профиль Отправить email  
 
 Заголовок сообщения: Re: ЗУНР и польско-украинская война 1918-19 гг.
СообщениеДобавлено: 31 янв 2009, 11:03 
Не в сети
Рядовой
Рядовой
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 29 янв 2008, 14:04
Сообщения: 21
olegin писал(а):
в каком месте находилась Gora Stracen во Львове?


Над старим єврейським окописьком та нинішнім Краківським базаром височіє Гицлева гора (339 м над рівнем моря). Її ще називали горою Страт або Справедливості. На її схилі стоїть обеліск на честь страчених тут учасників шляхетського повстання 1846 р. Теофіла Вісьньовського та Йосифа Капустинського.

[url]http://uk.wikipedia.org/wiki/Пагорби_Львова[/url]


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Заголовок сообщения: Re: ЗУНР и польско-украинская война 1918-19 гг.
СообщениеДобавлено: 31 янв 2009, 16:27 
Не в сети
Младший лейтенант
Младший лейтенант
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 23 авг 2007, 22:27
Сообщения: 262
Откуда: Польша, Лодзь
olegin писал(а):
в каком месте находилась Gora Stracen во Львове?


Wiem tylko tyle:
Цитата:
(...) III Odcinek Obrony Lwowa - zwany Szkołą Konarskiego (od ulicy Mickiewicza do placu Bilczewskiego i ulicy Sapiehy, z pododcinkami: plac Jura, plac Bema,Góra Stracenia i przejściowo Obóz Janowski.


Parę fotek z albumu "Rok 1918. Odzyskiwanie niepodległości".

Изображение
Изображение
Изображение
Изображение

I chyba najciekawsza - wspólne zdjęcie Polaków i Ukraińcow walczących przeciw sobie .... podczas zawieszenia ognia ;)
Dla mnie niesamowite ... zupełnie inna wojna niż późniejsze ... źródło: wcześniej wspomniana książka Rafała Galuby
Изображение

_________________
Barba crescit caput nescit


Вернуться к началу
 Профиль  
 
 Заголовок сообщения: Re: ЗУНР и польско-украинская война 1918-19 гг.
СообщениеДобавлено: 31 янв 2009, 18:13 
Не в сети
Лейтенант
Лейтенант
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 14 ноя 2008, 20:52
Сообщения: 635
Откуда: Lemberg
Вложение:
_казней_Клепаровская2.JPG
_казней_Клепаровская2.JPG [ 84.98 Кб | Просмотров: 24016 ]
Jurek писал(а):
olegin писал(а):
в каком месте находилась Gora Stracen во Львове?


Над старим єврейським окописьком та нинішнім Краківським базаром височіє Гицлева гора (339 м над рівнем моря). Її ще називали горою Страт або Справедливості. На її схилі стоїть обеліск на честь страчених тут учасників шляхетського повстання 1846 р. Теофіла Вісьньовського та Йосифа Капустинського.

[url]http://uk.wikipedia.org/wiki/Пагорби_Львова[/url]

Добавлено спустя 7 минут 2 секунды:
bolas писал(а):
I chyba najciekawsza - wspólne zdjęcie Polaków i Ukraińcow walczących przeciw sobie .... podczas zawieszenia ognia ;)
Dla mnie niesamowite ... zupełnie inna wojna niż późniejsze ...


Болас,ничего в этом нет удивительного:во время ПМВ после прекращения огня солдаты часто в окопах братались с противником.Я уже не говорю о рыцарском поведение воюющих сторон во время войн 19 века.То ли дело во время ВМВ:к врагу порой не было никакой пощады,даже к раненым или пленным.

Добавлено спустя 34 минуты 15 секунд:
Вооружение УСС и Украинской Галицкой Армии(УГА):

Броневик „Хортиця” Української галицької армії. Вид-во „Бистриця”. Станіслав. 1919р

Изображение

Броневик „Вільна Україна” Української галицької армії. Вид-во „Бистриця”. Станіслав. 1919р.

Изображение

Панцирне авто "Черник" у Сихові з дивізіону УСС

Изображение

Один з літаків УГА

Изображение

Гарматники

Изображение

ЗДЕСЬ


Вернуться к началу
 Профиль Отправить email  
 
 Заголовок сообщения: Re: ЗУНР и польско-украинская война 1918-19 гг.
СообщениеДобавлено: 01 фев 2009, 2:15 
Не в сети
Младший сержант
Младший сержант
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 20 ноя 2008, 0:33
Сообщения: 64
Откуда: Warszawa
Привіт всім!
Wojna polsko-ukraińska … Kolejny okres w polskiej historii, o którym przez całe dziesięciolecia (po 1945 r.) nie wolno było mówić. Dopiero w 1990 r. wyszła książka Macieja Kozłowskiego pt. „Między Sanem a Zbruczem. Walki o Lwów i Galicję Wschodnią 1918-1919”. W 1999 wznowiono ją pod trochę zmienionym tytułem „Zapomniana wojna. Walki o Lwów i Galicję Wschodnią 1918-1919”. Ten drugi tytuł jest bardzo trafny. To, że sobie o niej zaczęto przypominać wynika m.in. z wieloletnich sporów wokół otwarcia Cmentarza Obrońców Lwowa (nie będę tu roztrząsał, kto tu jest bardziej winien – Ukraińcy czy Polacy). Dla przeciętnego Polaka konflikt z lat 1918-1919 kojarzy się więc wyłącznie z walkami o Lwów.
Wojna polsko-ukraińska zawsze budziła wśród Polaków dużo mniej emocji niż wojna polsko-bolszewicka. Jest chyba kilka przyczyn.
1. Wojna z Rosją sowiecką była walką o utrzymanie niepodległości. Walki z Ukraińcami miały zaś charakter konfliktu granicznego. Oba narody nie wyobrażały sobie odbudowy państwa bez Lwowa. Wojna była więc niestety nieunikniona …
2. Liczba uczestników i straty. Po obu stronach walczyło po kilkadziesiąt tysięcy żołnierzy. W wojnie bolszewickiej – kilkaset tysięcy. Walki polsko-ukraińskie trwały osiem miesięcy i straty były stosunkowo niewielkie. Poległo 10000 żołnierzy WP i 15000 żołnierzy ukraińskich. Do tego należy doliczyć po kilkaset ofiar cywilnych z każdej strony i tysiące zmarłych z ran i chorób (w tym setki jeńców).
3. Pewne znaczenie dla polskiej pamięci historycznej ma również fakt, że pola bitew i pamiątki z nimi związane znajdują się prawie wyłącznie na wschód od polskiej granicy. Trochę grobów poległych jest w Przemyślu (walki 1918 i początek 1919) oraz w okolicach Dołhobyczowa (walki 1918 z oddziałami Dijowej Armii URL). Jest jeszcze pomnik „Orląt Przemyskich” w Przemyślu
Zachowało się też w głębi kraju trochę grobów żołnierzy WP, którzy stracili życie w tym konflikcie. Są one głównie w miastach, gdzie były szpitale wojskowe. Grobów poległych jest bardzo mało i byli to prawie wyłącznie ochotnicy, których ciała sprowadziły rodziny.

olegin писал(а):
Цитата:
Это, конечно Падеревский , но вторая картина не представляет галлерчиков. Картину написал Ежы Коссак (сын Войцеха). Зто „Śmierć księdza Ignacego Skorupki pod Ossowem 14 sierpnia 1920 roku” (1934)

Это-она?:

Tak. Oczywiście obraz nie przedstawia hallerczyków, którzy mieli błękitne mundury (Armia Hallera – tzw. „Błękitna armia”). Jak zawsze u Kossaków żołnierze polscy są doskonale umundurowani i wyposażeni. :lol: W rzeczywistości rzadko tak było. Wystarczy popatrzeć na zdjęcia archiwalne. Ksiądz Skorupka poległ pod Ossowem (niedaleko Warszawy) idąc na czele tyraliery obok dowódcy 1 kompanii I batalionu 236 pp. Dostał kulę w głowę na początku natarcia. II/36 pp LA składał się w większości z ochotników z Warszawy. Byli prawie niewyszkoleni i kiepsko umundurowani. Na pewno nie mieli hełmów. I/236 pp został włączony do 36 pp Legii Akademickiej jako II batalion.

Wróćmy do tematu wojny polsko-ukraińskiej.
Mimo opanowania części Lwowa przez Polaków, sytuacja polskich oddziałów w mieście była dramatyczna. Wiadomo było, że bez pomocy z zewnątrz walka będzie przegrana. Najpierw wyruszyły oddziały z Krakowa i Galicji. Wieści o walkach o Lwów dotarły także do Warszawy, gdzie utworzono Komitet Obrony Lwowa i zaczęto formować oddział ochotniczy do odsieczy Lwowa. Z kilkuset zgłoszonych ochotników sformowano I warszawski batalion ochotniczy oddziału odsieczy Lwowa. Oddział ten w początkach grudnia 1918 r. wysłano do Przemyśla, gdzie otrzymał broń i 23.12.1918 ruszył na Lwów. Dwa dni później doszło do pierwszych walk i 28.12.1918 r. batalion dotarł do Lwowa. Utworzono dalsze dwa bataliony, które również skierowano na front ukraiński . Te trzy bataliony połączono później w pułk, który otrzymał nazwę 19 pułk piechoty „Odsieczy Lwowa”.
11.11.1918 r. powstał w Warszawie 1 Okręgowy Warszawski pułk piechoty, który później został przemianowany na 21 warszawski pułk piechoty („Dzieci Warszawy”). 09.01.1919 II/21 pp wyruszył na front. Walczył później w rejonie Bełza. III/21 pp wyruszył na front w marcu i wszedł do boju pod Przemyślem (Siedliska, Rogoźno).
11.11.1918 r. powstała w Warszawie Legia Akademicka, sformowana ze studentów wyższych uczelni warszawskich. W grudniu przemianowano legię na 36 pp. Nazwę 36 pp Legii Akademickiej zatwierdzono w 1929 r. 04.01.1919 r. pułk w składzie dwóch batalionów wyruszył na odsiecz Lwowa. Już 7 stycznia wszedł do boju pod wsią Zagórnia. Pod Macoszynem (09.01.1919) został śmiertelnie ranny mjr Bobrowski, dowódca pułku. Zmarł 12.01.1919 w Żółkwi. 36 pp zdobył Żółkiew, Kulików i po przerwaniu pierścienia ukraińskiego wkroczył do Lwowa. Pod Lwowem 36 pp walczył w okolicach Sokolnik, Skniłowa, Winnik, Brzuchowic i Polan Wielkich. Poniósł bardzo duże straty. Oba bataliony trzeba było połączyć w jeden. Jako drugi batalion włączono do pułku VI batalion strzelców z grupy płk Berbeckiego, który również był sformowany w Warszawie.
Zrozumiałe, że w Warszawie interesowano się bardzo walkami tych oddziałów. Najbardziej jednak liczył się 36 pp LA. Żołnierze pochodzili z „dobrych rodzin”. W warszawskiej prasie były publikowane liczne nekrologi poległych. Kilkunastu poległych sprowadziły rodziny lub organizacje studenckie. Ich groby są na cmentarzach warszawskich.
Вложение:
mjrBobr.jpg
mjrBobr.jpg [ 69.14 Кб | Просмотров: 23985 ]

Jeszcze wcześniej niż pod Lwowem oddziały warszawskie walczyły w rejonie Dołhobyczowa, gdzie oddziały 1 pułku szwoleżerów i 3 pułku ułanów „Dzieci Warszawy” starły się z Ukraińcami z Dijowej Armii URL, które przeprawiły się przez Bug.
Oczywiście poza oddziałami z Galicji i Warszawy na front ukraiński szło wszystko, co było pod ręką. Niedoszkolone i kiepsko uzbrojone oddziały szły na front, często kosztem bezpieczeństwa zachodniej granicy. Wykorzystali to Czesi, którzy uderzyli na Cieszyn i wyparli słabe polskie oddziały.
W połowie marca 1919 r. pomoc nadeszła również z Wielkopolski. Armia Wielkopolska formalnie nie podlegała jeszcze Warszawie. Na front ukraiński wysłano grupę płk Konarzewskiego w składzie: 1 pułk strzelców wielkopolskich, 3 baterie artylerii i eskadra lotnicza. Było to doborowe wojsko, składające się z weteranów I wojny światowej.
W maju 1919 r. w ofensywie przeciwko Ukraińskiej Halickiej Armii wzięła również udział część Armii Hallera.

_________________
Lance do boju! Szable w dłoń!


Вернуться к началу
 Профиль Отправить email  
 
 Заголовок сообщения: Re: ЗУНР и польско-украинская война 1918-19 гг.
СообщениеДобавлено: 01 фев 2009, 3:37 
Не в сети
Старшина
Старшина
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 21 дек 2007, 22:59
Сообщения: 176
Откуда: Дубно
Зевс писал(а):
Duben писал(а):
Від знайомих львів'ян - колекціонерів чув, що в околицях Львова на місцях українсько-польських боїв серед знайдених гільз практично повністю домінує Манліхер, але російського виробництва.


Справа в тому, що гільза набою австрійського маннліхера мала такі самі розміри, як і гільза набою російського виробництва. Оскільки у рос. армії були гвинтівки маннліхер, то в часи Першої світової війни набої маннліхера вироблялись на Петроградській фабриці набоїв (360 млн набоїв). З цієї кількості тільки у 1916 р. вироблено близько 153 млн.

Манліхер російського виробництва досить легко відрізнити від "рідного". Куля у нього мельхіорова, як у Мосіна, клеймо на гільзі відсутнє. Колекціонери стверджували, що цей тип набою був характерним для позицій обох воюючих сторін, але сам я при дослідженні місць боїв Дубенщини стикався з багатьма "гільзовими парадоксами", так що стверджувати не буду.


Вернуться к началу
 Профиль Отправить email  
 
 Заголовок сообщения: Re: ЗУНР и польско-украинская война 1918-19 гг.
СообщениеДобавлено: 01 фев 2009, 18:05 
Не в сети
Лейтенант
Лейтенант
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 14 ноя 2008, 20:52
Сообщения: 635
Откуда: Lemberg
krzymen писал(а):
W połowie marca 1919 r. pomoc nadeszła również z Wielkopolski. Armia Wielkopolska formalnie nie podlegała jeszcze Warszawie. Na front ukraiński wysłano grupę płk Konarzewskiego w składzie: 1 pułk strzelców wielkopolskich, 3 baterie artylerii i eskadra lotnicza. Było to doborowe wojsko, składające się z weteranów I wojny światowej.
W maju 1919 r. w ofensywie przeciwko Ukraińskiej Halickiej Armii wzięła również udział część Armii Hallera.

Я так понимаю,ув.krzymen,что в польско-украинской войне все решила пришедшая на фронт армия Йозефа Галлера?


Вернуться к началу
 Профиль Отправить email  
 
 Заголовок сообщения: Re: ЗУНР и польско-украинская война 1918-19 гг.
СообщениеДобавлено: 02 фев 2009, 0:33 
Не в сети
Младший сержант
Младший сержант
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 20 ноя 2008, 0:33
Сообщения: 64
Откуда: Warszawa
olegin писал(а):
Я так понимаю,ув.krzymen,что в польско-украинской войне все решила пришедшая на фронт армия Йозефа Галлера?

To tylko częściowo prawda. Wiele wskazuje na to, że Ukraińcy nie mieli wystarczających sił, aby wygrać wojnę z Polską. Przyjęli zasadę „wszystko albo nic”. Walczyli więc jednocześnie z dwoma lub trzema przeciwnikami: Armią Czerwoną, Armia Ochotniczą Denikina i Polakami. Siły polskie, z początku słabe i źle zorganizowane, ciągłe rosły. 26.03.1919 r. podpisano w Wiedniu układ międzynarodowy w sprawie transportu broni i amunicji przez Austrię i Czechosłowację do Polski i zaopatrzenie Wojska Polskiego systematycznie się poprawiało. UHA miała zaś olbrzymie trudności z amunicją. Ukraińcy nie docenili też faktu, że Polska była państwem uznanym przez inne państwa. Polskie działania dyplomatyczne były więc skuteczniejsze niż ukraińskie. Bardzo skuteczna była też polska propaganda, która przedstawiała Ukraińców jako ukrytych bolszewików. Nie była to oczywiście prawda, ale odniosło to swój skutek. Ponad 50-60% „krajowego” Wojska Polskiego było na froncie ukraińskim, a reszta zabezpieczała pogranicze z Niemcami. Znajdowała się tam również Armia Wielkopolska (70000 żołnierzy). Pod koniec kwietnia cześć armii polskiej ruszyła na Wilno i po pobiciu Armii Czerwonej zdobyło miasto (19.04.1919). Armia Hallera (6 dywizji strzelców) zaczęła przybywać do Polski pod koniec kwietnia. Dwie jej dywizje zostały skierowane na front ukraiński, gdzie wzięły udział w ofensywie, która rozpoczęła się w nocy z 13/14 maja 1919 r. Miały rzekomo zabezpieczać północne skrzydło od strony wojsk S.Petlury. W rzeczywistości użyto ich przeciw UHA. Uderzyło 6 polskich dywizji (50000 bagnetów, 5000 szabel, 900 karabinów maszynowych i 200 dział). Siły ukraińskie na froncie posiadały około 30000 żołnierzy piechoty, 600 szabel, 600 karabinów maszynowych i ok. 200 dział. Dziwne, że Ukraińcy tak mało uwagi poświęcili formowaniu oddziałów kawalerii. Była to wojna manewrowa i kawaleria miała duże znaczenie. Oczywiście pojawienie się na froncie dwóch świetnie uzbrojonych i zorganizowanych dywizji hallerczyków miało duży wpływ na przebieg tej wojny. Pod koniec maja wycofano je z walk, ale podczas ukraińskiej ofensywy czortowskiej jedna znowu powróciła na front. Weszła również wtedy do boju 4 dywizja gen. Żeligowskiego przybyła z Bukowiny.
Ukraińska Halicka Armia była bardzo groźnym przeciwnikiem. Potrafiła odnosić sukcesy w walkach, czego dowodem była niezwykła ofensywa czortkowska. UHA miała jednak ciągle duże trudności w zaopatrzeniu. Polska była silniejszym państwem, którego armia ciągle się powiększała. W lecie 1919 r. zagrożenie ze strony Niemiec zaczęło maleć, co zwalniało Armię Wielkopolską. Nawet, gdyby nie przybyli hallerczycy, to Polska była wtedy już w stanie skierować do walki 2 doskonałe dywizje strzelców wielkopolskich. Jak się później okazało były one dużo lepsze niż pułki gen. Hallera. Przekonali się o tym bolszewicy, którzy najbardziej obawiali się pułków wielkopolskich.

_________________
Lance do boju! Szable w dłoń!


Вернуться к началу
 Профиль Отправить email  
 
 Заголовок сообщения: Re: ЗУНР и польско-украинская война 1918-19 гг.
СообщениеДобавлено: 02 фев 2009, 1:11 
Не в сети
Лейтенант
Лейтенант
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 14 ноя 2008, 20:52
Сообщения: 635
Откуда: Lemberg
krzymen писал(а):
Walczyli więc jednocześnie z dwoma lub trzema przeciwnikami: Armią Czerwoną, Armia Ochotniczą Denikina i Polakami.

Как Вы считаете,почему м.Пилсудский не стал воевать вместе с ВСЮР(Деникиным) против РККА?Не верил в победу Белого Движения?Или не верил в гарантии Колчака и Деникина в случае победы Белых признать независимость Польши?А может маршал вынашивал амбициозную идею ІІІ Речи Посполитой с территорией от Балтики до Черного морей?


Вернуться к началу
 Профиль Отправить email  
 
Показать сообщения за:  Поле сортировки  
Начать новую тему Ответить на тему  [ Сообщений: 72 ]  На страницу 1, 2, 3, 4  След.

Часовой пояс: UTC + 2 часа


Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1


Вы не можете начинать темы
Вы не можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения
Вы не можете добавлять вложения

Найти:
Перейти:  
Powered by phpBB © 2000, 2002, 2005, 2007 phpBB Group
Русская поддержка phpBB
free counters